Лавка сили?

Відчуваю невеличке напруження від кінця навчального року: попереду декілька іспитів, закриття предметів, опрацювання медіапроєктів(а ви пишете проєкт з "є"?). 

Я дивуюсь минулому року, кількості нових знайомств, знань і що, як на мене, найголовніше - навичок. Я легше говорю з людьми, люблю знайомитись, майже не шаріюсь(дуже майже), вчусь не боятись і оцінювати себе і свої сили адекватно.

Нещодавно у мене в гуртожитку не було інтернету, і я, щоб не перенапружувати тих нещасних, які надавали мені свої скромні обійстя для роботи, ходила в академічний парк. Там сиділа на лавці, де колись з мамою чекали на свою чергу, коли принесла документи на вступ; де у нас було перше знайомство з групою і другокурсниками; де робила фоторепортаж одного осіннього вечора. 

І я згадала той страшнющий переляк, який з'являвся у ці моменти. Страх провалу, неприйняття, меншовартості. Він був. І після кожної перемоги над ним я відчувала ріст. От коли у нас був тім-білдинг з групою, розуміла, що хочу викласти про себе найцінніше - розказати, у Кого вірю, розкласти все по полицях і пояснити, щоб не боялись ні мене, ні моїх поглядів. Це, до речі, кумедно. Перед тим, як ми всі побачили одне одного, взаємно підписалися в інстаграмі. А в мене просто таки в шапці профілю  написано щось типу "Дочка Бога". Природно, мої майбутні одногрупнички зовсім розгубилась, не розуміючи, як я поводитимусь і що вимагатиму від них. Так от, сиділа я, дивилась на їх обережні напружені лиця, сама боялась відкрити себе, але сказала те, що було супер глибоко. Щось, що ніколи раніше я не відкривала отак відразу. Не хотіла бути розбитою і зневаженою. І, уявляєте, коли зрозуміла, що те, чим я володію, настільки цінно, що можу не боятись зневаги, - я отримала прийняття. Вони цінували мою відкритість, а я - їх готовність осмисляти те, що казатиму.

Та-а-ак, я виросла. Смішно згадувати, як рік тому думала, що вже достатньо доросла і зріла. Десь глибоко в серці думала так. Але то була неправда. Нам є куди рости. Нам треба вчитись відкривати людям себе, бути щирими і справжніми. Казати, коли щось не подобається, перед тим обдумавши і критично глянувши на ситуцію. З любов'ю казати. Бо хочеш мати кращі, більш теплі та щирі, стосунки.

Це про університет! Це про Острог!

Якщо чесно, не дочекаюсь зустрічі з вами, дорогі людинки, які планують вступати на журналістику. Обіцяємо бути готовими прийняти і вашу відвертість)