Залізничний блог

Привіт знову! Сьогодні пишу блог в електричці (це було в п'ятницю, просто я опублікувала його пізніше), на мене чекає довга нелегка дорога додому, а дорога назад в Острог буде ще ой як нескоро... Прикро, але цей семестр ми довчимось онлайн. 

Я хочу розповісти вам з чим новим зіткнулась або що я усвідомила впродовж навчання і з чим, можливо, колись зіткнетесь ви. Скоріш за все, це будуть якісь рандомні думки – перші, які прийдуть мені в голову, поки я, втомлена і сонна, рахую години, що залишились до мого прибуття додому.

Ну що ж, почнемо.

1. Відповідальність за все, що зі мною трапляється, лежить на мені. Я не можу скинути вину за те, що недостатньо добре підготувалась чи була неактивною, на когось іншого або на якісь зовнішні обставини. Тут я це почала усвідомлювати, як ніколи раніше. Коли я вчилась в школі і погано себе почувала, я могла дозволити собі відпочити, а на наступний день нікуди не піти. Тепер я лише іноді дозволяю собі відпочити замість того, щоб вчитись (коли ну аж зовсім недобре), але тоді на наступний день я встаю о 5 ранку чи навіть раніше і готуюсь до практичних. Таке у вас навряд чи буде (принаймні я вам бажаю, щоб не було) тут вже справа в моєму здоров'ї і в тому, про що йтиметься в наступному пункті.

2. Мені важко сконцентровуватись і правильно розпоряджатись своїм часом. Таке враження ніби в мене все займає набагато більше часу, ніж в інших. А справа в тому, що, читаючи/слухаючи що-небудь, пишучи конспекти, я відволікаюсь на все, що завгодно: на вид з вікна, на повідомлення від подруги, на якісь дивні думки, на мріяння, на планування того, що зараз зовсім не на разі. Таким чином, навчання займає фактично весь час, а ще ж потрібно на фітнес ходити, їсти готувати, і врешті-решт спати... Підозрюю, що над цим мені ще довго доведеться працювати. Але це і плюс – академія мене змушує постійно працювати над собою :)

3. Любі мої інтроверти, які зібрались вступати на культурологію, я вам співчуваю. Говорити доведеться багато. Навіть коли зовсім не хочеться. Навіть коли страшно. Навіть коли дуже нервово і стресово. Навіть коли свої думки здаються безглуздими. Навіть коли не відчуваєте потреби висловлювати їх. Словом, буде нелегко. Така вже вона, культурологія... Але в цьому теж є величезний плюс, тому я за вас і рада! Особисто я завжди хотіла позбавитись від своєї замкнутості і страху говорити. Я впевнена, що протягом навчання в Острозі мені вдасться це зробити. Пам'ятаю перші практичні і виступи з презентацією перед групою, коли тремтіли руки і хотілось якнайшвидше все це закінчити (ох, краще і не згадувати). Я все ще нервуюсь перед кожним виступом та взагалі перед будь-яким висловлюванням, але все ж таки я помітила, що почала говорити трішки більше і почувати себе трішки спокійніше. Повільно, але я рухаюсь вперед. Сподіваюсь, в кінці 1-го курсу, я зможу розповісти вам про приємні результати цієї неприємної боротьби з собою!)

4. Ех, недодоросле життя... Готувати їжу самій і слідкувати за своїми прийомами їжі спочатку було не зовсім легко. Казусів, які трапились, поки я намагалась щось приготувати на кухні з незвичними для мене електричними плитами, що знаходиться на поверх нижче моєї кімнати, не перерахувати. До цього ще додається потреба ходити за покупками і не купувати нічого зайвого (таке мені вдається рідко, я жити не можу без чогось солоденького), та і взагалі слідкувати за своїми витратами. З цим я потихеньку теж справляюсь.

5. А завершити цей невеличкий список я хочу чимось справді хорошим. Вступивши до ОА, ви точно будете оточені класними, розумними людьми! Якщо пощастить, то навіть знайдете соулмейтів (скажу по секрету, що мені пощастило). А ваші викладачі будуть професіоналами, які справді зацікавлені в своїй справі. Після 11-річного навчання в школі мені це здалось просто неймовірним)

Підводячи невеличкий підсумок, хочу сказати, що незважаючи на будь-які проблеми, з якими я тут мушу стикатись (без них ніде не обійтись), я рада, що тут навчаюсь. ОА – це постійний розвиток і рух вперед.

На цій приємній ноті я завершую розповідь. Будьте здорові і до наступного блогу! :)