Регіна Столбецька
Жила-була маленька дівчинка. Вона мала русяве волосся, блакитно-сірі світлі очі, любила спостерігати за світом, бігати навздогін з вітром, відчувати запах весни, мріяти і уявляти себе дорослою.
Вона мала величезні сподівання на своє майбутнє. Вона була впевнена, що досягне найвищих висот, стане розумною і успішною, а тоді придбає гарний-прегарний білий двоповерховий будинок з басейном і просторим садочком, там буде жити вона і її сім’я.
Що ж готувало їй майбутнє? Може, вона стане відомою письменницею? А може, співачкою? Вона не вдавалась в подробиці, бо знала, що може стати ким-завгодно, все в її руках, її можливості необмежені, захоче – і підкорить увесь світ. Щодня, заглядаючи в майбутнє, вона просто сподівалась побачити найкращу версію себе із всіх можливих, таку, за яку брала б гордість.
З тих пір минуло багато років. Минуло багато людей і речей. А мрійлива дівчинка залишилась, вона тепер живе в минулому і чекає, коли її сподівання стануть майбутнім. Не підведи її, будь ласка.
P.S.: це мав бути блог про мотивацію, але це перше, що прийшло мені в голову. Маленька дівчинка - це минула я. Останнім часом згадую її все частіше й частіше. Вона – моя маленька мотивація. Це те, що змушує мене йти далі, наскільки б складно не було.
Абітурієнт