Регіна Столбецька
Не сірі механічні машини поглинання інформації – студенти сидять перед екранами і слухають, як годинник відбиває свій щоденний ритм. Чуєте? Здається, сесія наближається.
А я одна з них. Прокидаюсь з залізобетонними думками і дивлюсь скляними очима в стелю. Треба вставати і приступати до роботи. Час на сон закінчився.
Після ранкового сеансу конспектування вирушаю на кухню: мені потрібно з'їсти певну кількість вуглеводів, щоб отримати достатньо енергії для нормального функціонування організму, а точніше для нормального засвоєння інформації. Цього недостатньо, сьогодні в системі якийсь збій. Треба випити каву. Спробую без цукру і без молока, може, так ефективніше.
Повертаюсь в маленький кабінет, де серед стосів зошитів, пігулок від головного болю і пристроїв для зв'язку із зовнішнім світом проходить моє механізоване студентство.
Будь-який механізм має свій термін придатності, а мій вже закінчується. Треба протриматись до 31 грудня. Ні, до 22 грудня. Тоді я нарешті зможу відпочити. Тоді знову стану людиною.
А поки що час на написання блогу закінчився, пора повертатись до конспектування. Бувайте.
Абітурієнт