Глава 4.

Привіт, мої неймовірні читачі!

Ну що! Готові почути про мій стандартно нестанартний випускний?

Я з того покоління, яке не святкувало випускний і буде про це розповідати своїм дітям. До нас всі святкували, а нам завадив це зробити коронавірус. Хоча були такі унікуми по країні, які мали свій стандартний випускний. Тим не менш, я не святкувала. І вперше відчула, що стабільності, про яку мені говорили інші, не існує.

Отож, моя історія випускного така:

Ще на початку навчального року всі дівчата почали говорити про плаття. У кожної в голові було те одне ідеальне, яке вона сподівалася знайти. Я тоді мовчала, бо було ще рано думати про одяг. До ЗНО треба було готуватись! 1 березня я вже мала своє те саме плаття, сумнівалась чи купувати, бо плаття такого формату було у мене вперше. Мама переконала. А потім я хвилювалась, чи знайду ті самі свої ідеальні туфельки. Бо в мене ніжки, як у Попелюшки, унікально маленькі. Не повірите, але я змогла знайти! 12 березня оголосили в країні карантин. Ніхто й не підозрював, що він буде тривати довгі місяці. (І досі триває, але вже його, на жаль, мало хто дотримується.) Я здогадувалась, що щось погане може статись. Сталось. Новина про те, що не буде урочистостей з нагоди випускних в країні. Я розумію владу, бо це великий ризик інфікування не однієї сотні людей. "Здоров'я понад усе!" - основна думка року.

2020 так гарно звучить. На стрічках випусників теж би круто красувався цей рік?У класі ми так сперечались про те, якого кольору мають бути стрічки, що зараз аж смішно з цього. Гроші витрачено. Стрічки куплено. Ми навіть їх не розписали побажаннями один одному. І не одягнули ?

Я уявляла, що вийду на сцену Будинку культури, де у нас завжди святкують випусний, отримаю свій атестат і скажу щиру мотиваційну промову. В своєму стилі. Я навіть вже маленький текст підготувала. Тільки ці слова буду знати лише я.

Я уявляла, як буду запрошувати рідних і друзів на це свято. Я б хвилювалась, чи вийде у них прийти, бо мої люди живуть в різнах містах і селах. "Хто подарує мені букет?" - я так довго ламала цим свою голову. Які квіти мої люди мені оберуть?

Я уявляла, що буду ведучою. Буду бачити зі сцени лиця своїх батьків, які пишаються мною, друзів, які теж щиро радіють за мене. І всі щасливі! Мені подобається бути ведучою і говорити перед аудиторією. Це так захоплююче!

Я уявляла, що буду танцювати вальс, який до цього я ще ніколи не танцювала. Але навіть на реальному випусному цього б не було через брак хлопців, які танцюють. Ха-ха, сувора реальність?? Та бути чесною, ми почали готувати один танець на останній дзвоник. Навіть досить непогано у всіх виходило танцювати. І це однозначно крутий досвід для мене, бо я вперше танцювала професійно, а не просто рухалася під музику.

А ще уявляла, як ми з однокласниками танцюватимемо до втрати останніх фізичних сил. Це ж останній раз, коли ми могли б бути разом. Я не люблю обіцянок про те, що будемо збиратись щороку. В кожного своє життя. Доля усіх нас розведе, покаже усім різні стежки. Тому треба жити моментом. Тут і зараз. Я це розумію. Я б хотіла запам'ятати кожну мить, прожити нею повністю. Зустріти світанок, подякувати новому дню і йти далі, зберігши хороші стосунки з класною сім'єю❤️

Та цього не було...

P.S. Сподіваюсь, що вже випускники 2021 будуть святкувати свій омріяний випускний по-справжньому. 

Бо у мене, на жаль, навіть спогадів немає, окрім вестибілю школи, де давали атестати.