Перший пішов!

Юлія Киричок


Base Install » Абітурієнт НаУОА » Перший пішов!

Що ж, на календарі двадцять шосте грудня, думаю, якраз пора підбити підсумки мого першого навчального семестру в рідній ОА.

Здавалося б, чотири місяці — це не так багато, щоб щось змінити у своєму житті. Але за сто один день в Острозі я пережила більше, ніж за багато років в своєму рідному місті. Давай разом зведемо все докупи та усміхнемось ще раз.

Що ж, перш за все, сесія. Я була впевнена, що студент — не студент, якщо ще не пережив на собі цей страшний період. Та чи справді він такий страшний, яким здається? Чесно кажучи, досі не можу дати однозначну відповідь на це питання тільки через коронавірус, який змусив нас перейти на дистанційку. І, звичайно ж, сесія онлайн кардинально відрізняється від звичайної, адже це зовсім не та атмосфера та не той режим роботи. Можливо, через ці умови вона мені і видалась набагато легшою, ніж ЗНО. Та я впевнена, що якби ЗНО було теж онлайн, то я би не витратила на нього стільки нервів та переживань. Тому, чекаємо очну сесію і тримаємо кулаки, щоб вона була хоча б трохи схожу на ту, що була в цьому семестрі. ✊

Проте я радію свой успішності, хоча саме через неї я зрозуміла ще одну річ: від синдрома відмінника я так і не вилікувалась. ? Була впевнена, що залишила цю "хворобу" позаду після закінчення школи, коли я тримала в руках золоту медаль з нав'язливим питанням в голові, чи зможу я її продати, щоб оплатити собі психолога та вилікувати нерви після цього всього. Тоді я, здається, зрозуміла, що воно того зовсім не варте. А в кінці сесії сиджу з усіма п'ятірками і лише однією четвіркою з історії України. І хоча розумію, що справа не в мені, бо ні в кого з першого курсу економістів немає тієї п'ятірки, і добре, що чотири, але все-таки прагнення бути кращою і стрибнути вище голови гризе зсередини. Хто знає, як цього позбавитись, розкажіть, бо інколи це справді заважає, хоча приносить успіх.

Зрозуміла, що самостійне життя в гуртожитку без батьків також не таке страшне, яким його описували. Чудово справляюсь, тим паче, коли мені повезло з сусідками. Навчилась готувати, в кімнаті чисто, мамі не соромно, мені добре. ? Та жити в майбутньому самій, орендуючи квартиру, як я хотіла, не знаю, чи вийде, бо коли всі поїхали і я залишилась сама, то чесно: думала — на стіни полізу від нудьги.

І, мабуть, найголовніше: я нарешті вдихнула стільки солодкого повітря, як ніколи. Щирий сміх, нові люди, зовсім інша атмосфера, великий крок вперед в сфері саморозвитку, закоханість, сльози, переступання через себе та розуміння відповідальності за своє життя.

Мені сподобалось. А тобі? ?