Аліна Данилюк
Привіт, мої дорогенькі!?
У нас тут добіг кінця перший тиждень офлайн навчання. І я все думаю про що ж це розповісти? ?Про те, як важко знову змусити себе вчитися? Про те, що часто не хочеться готувати і якби не мамині передачки, ти б став сухоребриком??? Про те, що прийшовши на заняття з фітнесу, після 10 хв якихось там присідань чи качання пресу, тобі хочеться вмерти??♀️ Чи , можливо, про те , що після такого довгого онлайн навчання ти приходиш на лекції і відчуваєш, що всі твої одногрупниці – це ніби далекі родичі, які з’їхалися на рокове свято: ти рада їх бачити, але так ніяково почуваєшся і не знаєш, з чого ж це почати розмову, обійшовшись без банальностей??
Про те … про те … і ні про що.
Знаєте, я дуже рада повернутися сюди. Ще й ця така примхливо-романтично-непередбачувана весна додає мені чи то якоїсь внутрішньої сили, чи то натхнення і незрозумілої радості. ?Коли оце прокинешся зранку, від того, що сонце уже в кімнаті й сліпить тобі очі, а до першої пари ще 2 години. І ти сповзаєш з ліжка, заправляєш його, робиш зарядку ( так, я зранку розминаю свої старі кості), п’єш водичку ( бо так радять модні блогери в інсті), чистиш зубки, снідаєш, фарбуєшся, одягаєшся і вся така натхнення й цілеспрямована летиш в академію.?♀️?♀️ Після пар в гуртожиток. Знову їси, переодягаєшся, щось там вчиш, десь там читаєш, проходиш ще якісь онлайн- курси ( « Академічне письмо» - привіт!), біжиш на фітнес, потім ще десь з дівчатами/групою/хлопцями домовляєшся зустрітися, обов’язково згадуєш?♀️, що в тебе гречка закінчилася й ти змушена їх попередити, що помреш з голоду , якщо не заскочиш в АТБ , тому трошки запізнишся.?
Знаєте, я дуже рада тут бути. Куди не підеш – скрізь люди. Рух. Спілкування. Студенти. Кави/чаї. ☕Книжки.? Лекції. Практичні. Чиїсь конспекти?. Поради аля «як то краще написати/здати/відповісти» .Рекомендації щодо нового фільму чи серіалу від Netflix.? Скарги на поганих хазяйок квартир чи сусідок/сусідів ( останні , до речі, часто-густо о 3-тій ночі будять тебе через свої любовні справи? , скандуючи біля вікон, щоб їм відкрили гуртожиток). Домовленості про спільний похід в магазин за новою помадою?/джинсами?/ «просто підемо глянемо, кажуть, там знижки і Валя бачила там дуже красиві спідниці»?. Балачки на кухні, бо ж поки готувала їсти, дізналася про « як твої справи» мінімум 10 гуртожниць ( трошки перебільшила 5-6-ти). У душі, поки чекала своєї черги, почула який шампунь більш ефективний, яка маска для обличчя зробить твою шкіру більш гладенькою і яким милом, точно не слід користуватися, бо так висушить руки, що жоден крем не порятує.?
Отаке- то воно – дівчачий гуртожиток. Отаке- то воно – студентське життя.✌
І знаєте ( врешті -решт), хоч мені кажуть старшокурсниці та старшокурсники, що ми , першокласники , ще це саме… «не вловили смаку жизні» ?, я не думаю засмучуватися, чи ще там якось розчаровувати Аліну-першокурсницю, бо ми все ж молодші за тих стріляних горобців?, бо, можливо, ми ще не такі досвідчені … і у них було так, а в нас буде так ( себто, ще краще), бо у нас ще все попереду, бо ми ще не видихалися, бо ми ще наївні, бо ми ще такі гарячі, зацікавлені, вільні.
І знаєте( люблю це слово), чого я найбільше в цьому житті хочу? Це, щоб ми такими завжди залишалися. ?І через 2, і через 4, 6 років.
Часом думаю, от як у житті буває… Я (на відміну від деяких моїх одногрупниць) не божеволіла від ОА, я хотіла вчитися в Києві, стати міжнародницею чи там політологом.?? Можливо і стала б, але, як бачите( точніше, розумієте з прочитаного) - я тут. Коли вперше приїхала в Острог, думала, що це місто більше схоже на село й мені тут буде дуууже нудто☹, але – я досі тут. Коли в нас була перша в житті сесія , я думала, якщо Аліна переживе це все й не здуріє, буде собою пишатися. ??Не знаю, як почувається мій мозок зараз, та я пишаюся , пишаюся собою і закладом, у якому начаюся. А ще дуже приємно зустрічати своїх вчителів зі школи , коли вони тобі такі : «Аліно, як ти змінилася, гарно говориш (тут тебе відкидає на практичні з виразного читання й ораторської майстерності, коли за кожне вимовлене м’яке щ хотілося плакати?) . Оооо кажеш, що добре вчишся, пишаємося тобою. Коли в гості зайдеш?». А ти така шарієшся? й думаєш : « Зайду, обов’язково зайду. І хвала тобі Господи, що я не поперлася в той Київ».
Так от, не знаю, що це на мене найшло, але часом треба писати, як то кажуть великі лірики( ну може не вони, не впевнена?) « що відчуваєш».
Просто я , любе товариство, вірю в те, що ніколи й нічого не просто так. Поки зі мною сталася ОА і я ніколи не думала змінити її на щось інше, а як буде далі – хто його знає.
Доля , вона така, трошки НЕПЕРЕДБАЧУВАНА.?♀️
Ви, до речі, теж можете її випробувати.☝️
25 березня – чекаємо всіх старшокласників. ?У нас буде той день, коли ти зможеш сам відчути себе трошки студентом, трошки Аліною( якщо ти майбутня студентка). Ну уже зрозуміло, мова йде про День відкритих дверей, тому чекатимемо на тебе. ?
Більш детально про це можна дізнатися з наших офіційних сторінок у Інстаграм та Фейсбук чи на сайті ОА.
Інст: @ostrohacademy1576
Буду рада вас там бачити. ?
Бережіть себе )?
Ваша @alina_danuliuk_?
Абітурієнт