Аліна Данилюк
Hello, everyone!
Сьогодні я збираюся розповісти вам про враження від навчання в ОА і початок мого студентського життя. Я могла б це розпочати банально, написавши, як круто тут вчитися, які в нас класні викладачі та хороші студенти, але ви й самі це чули,(а хто не чув, після цього блогу, зрозуміє про що я) тому… давайте без формальностей)
З чого б це розпочати? Знаєте, оце божевільне калатання серця і проковтування слів, коли тобі телефонують з деканату і вітають з тим, що ви стали студенткою Острозької академії, а уявіть, якщо вам говорять, що ви ще й на державній формі навчання. Перша реакція була типу: О Боже, «Аліно, опануй себе, бо вони вважатимуть, що ти неврівноважена». Мої емоції дууже сильно гіперболізувалися й тоді, коли я врешті складала присягу на Біблії та в мантії, тобто офіційно стала філологинею першого курсу гуманітарного факультету.
Як ви вже зрозуміли, це буде блог про почуття, дивні почуття, незвичні, які вам подарує часткова зміна до автоматизму завченого 11-річного режиму життя. Ці почуття і є моїми враженнями, тому читайте уважно, і ви зрозумієте, що таке бути першокурсником чи першокурсницею.
Якщо ви найстарша дитина в сім’ї і ваші друзі- це ваші однолітки, то я щиро співчуваю цим людям, бо просвітителями у ваше доросле життя можуть стати лише батьки, але давайте чесно, скільки років тому вони закінчили свої інститути й університети? Час не стоїть на місці, тому їхні знання в цій « сфері» досить таки застарілі. Та все одно віддаймо батькам належне, бо частково їхні слова спонукали мене стати студенткою ОА, а якби не це, то хтозна чи читали б ви мій блог.
Але повернімося до суті. Отже, моє знайомство з гуртожитком. Ця червона будівля під номером 3 викликала в мене надію і цікавість, я розуміла, що ці стіни бачитимуть мої сльози, сміх, розчарування, обурення, припливи ентузіазму о 2 годині ночі під час підготовки до сесії та багато чого іншого , як мінімум 4 роки і це хвилювало. Коли я познайомилася з сусідками по кімнаті , то потім запитувала себе: «Що це за дівчата? А чи сприймуть вони мене? Чи зрозуміють?». І чесно вам зізнаюся, мої сусідки- це нереально круті дівчата, кожна з них має свої інтереси й амбіції і класним є те , що ми таки змогли знайти спільну мову і так здружитися.
Щодо самої академії…Новий корпус… ооооу найбільше лайків під фото в Instagram зберуть саме його локації. Чому? Приїдьте й подивіться. Тут просторо й світло, а ще дуже чисто. Коли ти йдеш по коридорах, то проймаєшся якоюсь гордістю, відчуваєш піднесення і можливо навіть твоя згорблена спина й опущена голова змінять своє звичне місце розташування, бо внутрішній голос промовлятиме: « Ти студентка ОА, уявляєш, тож посміхнися і привітайся, якщо не хочеш псувати собі день похмурим настроєм чи токсичними думками. А ще старий корпус… дівчатааа і хлопці , що довго тут вчаться , я вам заздрю вам, бо ви маєте змогу пройнятися його духом, духом історії, часу і традицій, а я цю можливість отримала, буквально, декілька днів тому.
А ще особливої поваги заслуговують наші викладачі. Знаєте, тут кожен з них відкриє тобі свій всесвіт, всесвіт науки та знань, просто покажи йому, що ти готовий до співпраці.
Хочеться згадати й за академічний та бібліотечний парки- вони шикарні: квіти, дерева- все це чудово пасує великій будівлі старого корпусу й самої бібліотеки, книжковий фонд, до речі, якої налічує понад 450 тис. томів і щороку поповнюється на 10 тисяч примірників.
Якщо ви вважаєте, що ми керуємось гаслом всеохопної свободи, то варто зауважити, що є ще й права та обов’язки , тож кожен з студентів повинен дотримуватися Кодексу доброчесності, який часто буде вам нагадувати про те, хто ви і що повинні робити , аби носити горде звання спудейки чи спудея академії.
Я можу ще багато писати, та всіх думок та емоцій за один раз не висловиш, тож головна моя мета була- це поділитися з вами своїми враженнями, можливо, хтось читаючи це все згадає початок свого студентського життя, а можливо, ви й самі першокурсник чи першокурсниця і відчуваєте зараз те саме, що й я. Головне, що разом ми творитимемо велику академівську сім’ю, де кожен буде почутим і матиме право голосу. Повірте, студентське життя – це початок чогось нового і потрібно мати сміливість, а головне бажання прожити його яскраво, насичено, здобувши знання, пізнавши багато нового , відкривши свої здібності , але при цьому зберегти в собі особистість , стати людиною, яка чітко знає чого хоче в майбутньому та впевнено йде по життю вже сьогодні.
Абітурієнт