Анастасія Корнійчук
Теплий весняний привіт, мій любий читачу. Чесно сказати, я вже дуже втомилася і навіть цвіт дерев за вікном не радує так як раніше, коли ти можеш тільки дивитися на нього майже не відриваючи очей від монітора. Але у цьому блозі я не хочу нагнітати, бо знаю що і ти теж не на сьомому небі від щастя. Нехай цей блог буде просто заповнений моєю маленькою творчість і допоможе тобі трошки відволіктися.
***
Всі ангели вже ходять по землі,
Але нажаль відрізали їм крила.
Вони упали ще раз, і тяжіння сила
Розбила на пісок німби легкі.
Вони крокують тихо поміж нас,
І їхніх душ шелепотіння тихе,
І їхніх босих ніг кульгавий вальс,
І їхнє всохле тіло, ледве дихе.
І їх уста – прозорі, як медузи,
І їхні коси, мов хмаринний дим,
І їхні руки – в шрамах і укусах,
І їхні очі – пара стиглих слив.
Вони крокують тихо поміж нас,
Чухрають об асфальт кістки і душі.
Ти обернись один лиш тільки раз.
Ти придивись, замовкни і послухай:
Пофарбував в зелений свій хмаринний дим,
Вона червоним підвела свої медузи,
Лінзи сховають пару стиглих слив,
Тату прикриють шрами і укуси.
Вони крокують тихо поміж нас,
Їх душ м’яких шелепотіння тихе,
І їхніх босих ніг кульгавий вальс.
Знайди їх всохле тіло, ледве дихе…
***
Ці порожні, мокрі вулиці.
Постріл у вилиці.
Я зіпруся на тебе як каліка на милиці.
Чорні очі у чорному мороці.
Каламбур загрібає околиці.
Я дивлюся на тебе через віконниці.
Які ти залишаєш відкритими. ДОлілиць
Я лежу Як і тисячі інших лиць.
Чорні очі у чорному мороці.
***
Розтерта туш.
Холодний душ.
Твоє серце пісок із розбитих душ.
Ти у спину стріляєш?
Стій, ані руш!…
Ну що, стало легше? Кому ж?
***
Страшні слова, коли вони мовчать,
Та ще страшніші люди, як говорять
Страшні слова, коли вони летять
Із уст людини черствої й лихої.
Страшні слова, коли вони не сплять,
Коли вони тихенько в’яжуть душі,
І душі вже не в силах розірвать
Їхні пута плетючі і пекучі.
Страшні слова, коли вони кричать,
Коли вони безжально б’ють у мозок.
Страшні думки, коли вони горять,
І ти також згоряєш з ними разом.
Страшні слова, коли вони стоять
Поперек горла кожному і всьому.
Страшні слова, коли вже не впізнать
Свойого в чомусь злобному й чужому.
Страшні слова, коли вони болять.
І час, як лікар тут не допоможе.
Страшні слова, бо можуть убивать
Так, як людина зброєю не може.
Страшні слова, коли вже не кохать,
Страшно, коли один вже, а не двоє…
Страшні слова, коли вони мовчать,
Та ще страшніші люди, як говорять…
***
Подивись на світ простішими очима,
Хай через рожеві окуляри
Мисливцем будь за добрими речами,
Не шукай зчорнілі екземпляри.
І не забудь посміхнутись лихому,
Поглянь в очі тих, хто страждає,
Подаруй трохи часу тому,
Кого вже ніхто не чекає.
Будь щирішим і на злобу не хворий,
Розбав любов’ю блакитну кров,
І побачиш – світ прекрасний і добрий
Навіть серед тисяч новобудов.
***
Проходять роки, а потяги не міняють ходу,
Літаки на тих самих чекають в аеропорту.
Тільки дівчинка з очима із холодного льоду
Тане від кулемета вогню.
Хоч хтось в цьому світі розтанув.
***
Зараз час іде не в користь людству.
Наукова революція – буденність.
Мабуть боги і справді з’їхали з глузду.
Мабуть і ми – сіра сіренність.
Дні пливуть швидше ніж літні ночі.
Небо скоро згорить від зміни пори.
Та для нас циферблат не страшний, ми йому легка здобич.
Він не полює на нас – ми вбиваємося самі.
Хей, маєш якісь питання або пропозиції? Або просто хочеш поговорити? Я завжди рада новим знайомствам, мій Instagram @nastia_korniychuk