Блог 15. Акварельний

Анастасія Корнійчук


Base Install » Абітурієнт НаУОА » Блог 15. Акварельний

Теплий весняний привіт, мій любий читачу. Чесно сказати, я вже дуже втомилася і навіть цвіт дерев за вікном не радує так як раніше, коли ти можеш тільки дивитися на нього майже не відриваючи очей від монітора. Але у цьому блозі я не хочу нагнітати, бо знаю що і ти теж не на сьомому небі від щастя. Нехай цей блог буде просто заповнений моєю маленькою творчість і допоможе тобі трошки відволіктися.

***

Всі ангели вже ходять по землі,

Але нажаль відрізали їм крила.

Вони упали ще раз, і тяжіння сила

Розбила на пісок німби легкі.

Вони крокують тихо поміж нас,

І їхніх душ шелепотіння тихе,

І їхніх босих ніг кульгавий вальс,

І їхнє всохле тіло, ледве дихе.

І їх уста – прозорі, як медузи,

І їхні коси, мов хмаринний дим,

І їхні руки – в шрамах і укусах,

І їхні очі – пара стиглих слив.

Вони крокують тихо поміж нас,

Чухрають об асфальт кістки і душі.

Ти обернись один лиш тільки раз.

Ти придивись, замовкни і послухай:

Пофарбував в зелений свій хмаринний дим,

Вона червоним підвела свої медузи,

Лінзи сховають пару стиглих слив,

Тату прикриють шрами і укуси.

Вони крокують тихо поміж нас,

Їх душ м’яких шелепотіння тихе,

І їхніх босих ніг кульгавий вальс.

Знайди їх всохле тіло, ледве дихе…

***

Ці порожні, мокрі вулиці.

Постріл у вилиці.

Я зіпруся на тебе як каліка на милиці.

Чорні очі у чорному мороці.

Каламбур загрібає околиці.

Я дивлюся на тебе через віконниці.

Які ти залишаєш відкритими. ДОлілиць

Я лежу Як і тисячі інших лиць.

Чорні очі у чорному мороці.

***

Розтерта туш.

Холодний душ.

Твоє серце пісок із розбитих душ.

Ти у спину стріляєш?

Стій, ані руш!…

Ну що, стало легше? Кому ж?

 

***

Страшні слова, коли вони мовчать,
Та ще страшніші люди, як говорять
Страшні слова, коли вони летять
Із уст людини черствої й лихої.
Страшні слова, коли вони не сплять,
Коли вони тихенько в’яжуть душі,
І душі вже не в силах розірвать
Їхні пута плетючі і пекучі.
Страшні слова, коли вони кричать,
Коли вони безжально б’ють у мозок.
Страшні думки, коли вони горять,
І ти також згоряєш з ними разом.
Страшні слова, коли вони стоять
Поперек горла кожному і всьому.
Страшні слова, коли вже не впізнать
Свойого в чомусь злобному й чужому.
Страшні слова, коли вони болять.
І час, як лікар тут не допоможе.
Страшні слова, бо можуть убивать
Так, як людина зброєю не може.
Страшні слова, коли вже не кохать,
Страшно, коли один вже, а не двоє…

Страшні слова, коли вони мовчать,
Та ще страшніші люди, як говорять…

***

Подивись на світ простішими очима,

Хай через рожеві окуляри

Мисливцем будь за добрими речами,

Не шукай зчорнілі екземпляри.

І не забудь посміхнутись лихому,

Поглянь в очі тих, хто страждає,

Подаруй трохи часу тому,

Кого вже ніхто не чекає.

Будь щирішим і на злобу не хворий,

Розбав любов’ю блакитну кров,

І побачиш – світ прекрасний і добрий

Навіть серед тисяч новобудов.

***

Проходять роки, а потяги не міняють ходу,

Літаки на тих самих чекають в аеропорту.

Тільки дівчинка з очима із холодного льоду

Тане від кулемета вогню.

Хоч хтось в цьому світі розтанув.

***

Зараз час іде не в користь людству.

Наукова революція – буденність.

Мабуть боги і справді з’їхали з глузду.

Мабуть і ми – сіра сіренність.

Дні пливуть швидше ніж літні ночі.

Небо скоро згорить від зміни пори.

Та для нас циферблат не страшний, ми йому легка здобич.

Він не полює на нас – ми вбиваємося самі.

Хей, маєш якісь питання або пропозиції? Або просто хочеш поговорити? Я завжди рада новим знайомствам, мій Instagram @nastia_korniychuk