Тетяна Лісовська
Доброї пори доби, мої хороші. Острозька академія знову перейшла на дистанційну форму навчання, а це означає, що я знову вдома, і знову готова тішити вас і себе своїми писульками.
На годиннику 01:43 ночі, а я така щаслива і в піднесеному настрої, аж ніяк не збираюсь спати. Так завжди – надихаюсь чимось вночі, виникає несамовите бажання вчити, планувати, творити щось, але вже так пізно і, за нормами суспільства, треба спати. Знаю, що коли прокинусь, буде як у Попелюшки – після півночі карета перетворилась у гарбуз, то в мене мотивація перетвориться в апатію.
Думаю, ви 100% чули щось про хронотипи: «сови», «жайворнки» та інше птаство (нещодавно на арені з'явилися ще й «голуби» ?). Я – «сова», і мені не соромно. Медіа і література активно пропагують ранні підйоми і спосіб життя «жайворонка». Я ще можу зрозуміти чому ідеальним ранком не вважають, той що починається о 13:00 дня. Але як пояснити, що ти не можеш бути частиною «клубу 5-ої ранку» (концепція Робіна Шарма), бо ти знаходишся в іншому, тому, який лише лягає о 5-ій.
Ви вже зрозуміли, що «жайворонків» вважають елітою. Віддамо їм належне, вони менш схильні до прокастинації (дослідження Джозефа Ферарі ) і є більш щасливими протягом всього дня. Це легко пояснити: закохані в ночі люди, елементарно не можуть виспатися, звідси й швидке емоційне вигорання.
Говорити про те, що якийсь хронотип кращий було би нерозумним і несправедливим. Тому просто процитую одного відомого кота: «Давайте жити дружно!». Тим паче, хронотип – не розмір стопи, протягом життя може і змінитись (я про дорослих осіб!).
Моя проблема досі актуальна. Як зберегти стан піднесення, після сну? Посадити, як Джина у лампу? Так багато запитань і так мало відповідей. Свої версії пишіть мені у соціальні мережі.
А тепер, забудьте про жайворонків і сов, головне – залишайтеся людьми! Я спати.
Абітурієнт