Ліки від мовчанки, або як вбити в собі інтроверта

Пам'ятаю себе в школі: злякана, тихенька відмінниця, яка мала лише декілька подруг та ненавиділа не те, що виступати перед публікою, а навіть ходити на різні шкільні заходи. Звичайно, до кінця одинадцятого класу я стала трохи більш впевненою в собі, але проблема залишалась невирішеною. Страх бути публічно-активним нікуди не зник, а бажання знайомитися першою так і не було. Якщо ти впізнаєш в цих рядках себе, то читай далі!

І справді, мені було набагато простіше мати біля себе кількох нез(а)мінних людей, виходити гуляти раз на один-два тижні і тікати, як тільки я чула від класної керівнички "Так, зараз я вам роздам слова...". Але я дуже точно і чітко розуміла, що в університеті така позиція буде сильно заважати мені не тільки жити, а нормально функціонувати там в принципі. Тому, коли в серпні чоловік моєї сестри кинув мені посилання на телеграм-чат абітурієнтів Острозької академії, я глибоко вдихнула і приєдналась до нього.

Це був той час, коли я, ледь жива, відходила від ЗНО і днями зависала за комп'ютером замість того, щоб гуляти і проводити останні свої дні в рідному місті з подругами. Але сил в мене вистачало лише на те, щоб стукати пальцями по кнопках смартфону, через що останній місяць літа пройшов саме так. Та я не шкодую, бо таким чином знайшла собі друзів в Острозі, ще не вступивши до Академії і в принципі не живучи там. Отже, що ми маємо? Я, замкнений в собі інтроверт, мала вже свою студентську компанію ще не будучи студентом.

В перший же день, коли я приїхала до Острога, я відразу ж пішла гуляти з ними. ("Друзям Пасічника" привіт! ?) Водночас, тоді я активно переписувалась в бесіді своїх одногрупників, яку створили студкуратори. Перше повідомлення в ній написане мною, та і на початку найбільше активу йшло від декількох людей, серед яких була і я. Мабуть, це добре посприяло моєму, грубо кажучи, соціальному і комунікаційному розвитку, бо через це і власну, не знати звідки виниклу, ініціативу мене обрали старостою.

Таким чином, в перший тиждень навчання моє ім'я знали, як мінімум, одногрупники, бо ж треба знати в лице спочатку хоч старосту, декілька чудових людей з першого і не тільки курсу, з якими я познайомилась через чат, студкуратори, бо я була особою, через яку вони дізнавались інформацію про мою групу, т'ютори і декілька викладачів.

Тому підсумуємо, як нам, інтровертам, треба вилізати зі своєї внутрішньої домівки і перетворюватись в заядлих екстравертів:

1. Долучайся до соціальних мереж університету. Слідкуй за новинами: якщо натрапиш на чат абітурієнтів твого року, то обов'язково долучайся! Знайдеш там чудових людей, перевірено. ?

2. Тримай зв'язок із студкураторами та своїми одногрупниками. Старайся, навіть якщо через силу, то познайомитися з усіма. Говори на різні теми, не бійся сказати щось не те, намагайся "нащупати" спільні інтереси. Через це будеш знати наперед, з ким можна буде ходити академією в перші дні і не почуватися самотнім.

3. Нагадуй собі про те, що заговорити першим/ою - не так страшно. Звичайне "Привіт" з посмішкою в черзі в душ, на кухні в гуртожитку, на перерві в їдальні не зробить тобі гірше, а лише підштовхне на знайомства.

4. Бери участь у різних заходах. Справді. Тренінги, конкурси, волонтерства — там безліч цікавих людей.

5. Якщо маєш бажання, то набивайся в старости: тут ти вже точно не зможеш бути інтровертом, повір.

А коли досі сумніваєшся, то напиши мені! Будемо вбивати в собі інтровертів разом. ?