Ті, що слухають, але мовчать

Base Install » Абітурієнт НаУОА » Ті, що слухають, але мовчать

Bonjour, мої любі?. Ну що, як ваш quarantine? Сподіваюсь, що добре ? (настільки, наскільки це можливо). В минулому блозі я написала про те, що в нас нарешті з’явився час для чогось корисного, наприклад для книг, які ми відкладали. Що ж я до своїх книг нарешті дісталась і за останній місяць в сумі прочитала 3 книги. А тому як новин, окрім карантину, у мене замало, то я розповім вам про них?. Сподіваюсь ви не проти, правда ж? Тож починаємо!? Сьогодні я розповім вам про книгу Кетрін Стоккет “Прислуга”. Можливо ви про неї чули, адже саме за мотивами цієї книги у 2011 році було знято однойменний фільм. Думкою про фільм я також поділюсь, але трішки пізніше. Події книги розгортаються в 60-х роках минулого століття у невеликому містечку Джексон, де завжди спокійно і нічого ніколи не відбувається. До певного моменту, приїзду міс Скітер, дівчини з білої родини, яка тільки-но закінчила своє навчання і повернулась додому, однієї з головних героїнь роману. Адже історія ведеться не від лиця однієї особи, а одразу від трьох: міс Скітер, Ейбелін та Мінні. Мінні та Ейбелін це темношкірі жінки, які все своє життя працюють на білих леді, готують для їх родини, виховують їхніх дітей, саме цих темношкірих жінок білі дітки вперше називають мамою, а білі леді навіть не здогадуються про це. Темношкіра прислуга знала стільки таємниць, стільки приховувала в собі, але ніколи не скаржилась на це, тому що це було для них нормою. І білі люди також не прагнули їх вислухати, адже для них це також було нормою. Для всіх, окрім міс Скітер. Вона здійснила переворот, революцію для того часу. Вона змусила прислугу, яка постійно мовчить, заговорити. І саме на цьому побудована книга, на такому різному житті тих самих людей, які відрізняються лише кольором шкіри. Саме тому я часто вживала слова “білі леді” та “темношкірі жінки”. Тоді, це були дуже важливо. Про інший колір шкіри кричали на кожному кроці. Кольоровим людям не можна було користуватися одним туалетом з білими, в них були різні магазини, окремі райони, а за непослух їх жорстоко карали. І саме це справило на мене найбільше враження, адже я знаю, що між нами немає різниці, окрім кількості мелатоніну. З демократичного 21 століття я поринула в атмосферу нерівності, жорстокості і расизму. Єдине, що я можу сказати, це те, що така “екскурсія” між століттями та поглядами, була дуже корисною та цікавою. Я не розповіла вам всього. Тих пригод, слів, подій, які змінювали мене з кожною прочитаною сторінкою. Не розповіла, тому що ви самі маєте це відчути та прочитати. Звісно, якщо захочете. Але ця книга вартує того, щоб її прочитали. А тепер щодо фільму. Його я теж раджу подивитись, адже він цікавий, дуже близький до книги, що можна нечасто зустріти, коли фільм знятий за мотивами якогось твору. А найбільше мені сподобалося те, що у фільмі були моменти, яких мені так не вистачило в книзі. Але це вже зовсім інша історія… На цій загадковій ноті я закінчу свій блог. А ви не хворійте, мийте руки та до наступного тижня ✨ Люблю вас ?✨