Карантин – не канікули, або 5 складнощів

Бути вдома, але не кидати навчання – божественно. Проте, як у всього, що створене людьми, є і тут свої певні недоліки. Саме про них я вже можу спокійно розказати, бо вчимось на відстані ми вже-таки довгенько, тому й деякі незручності вже чітко видно і відчуваються. Отож, ось вам мої складнощі.

1. Свавільний Інтернет. Часом буває, що цей пан виробляє різні оказії у вигляді збоїв або ж почне камизитись, і навіть незрозуміло чому! Саме ця залежність від Інтернету нерідко виводить з рівноваги як студентів, так і викладачів. Або ж буває, що лекторка переходить до найцікавішого і тут починає гальмувати картинка і звук разом з нею. А вже коли ця перешкода зникла, то викладачка з посмішкою на обличчі говорить: «Те, що я сказала, найважливіше з усього, що я коли-небудь вам пояснювала»… Ну певне, ви й самі розумієте, що радості така “чудо-новина” аж ніяк не додає.
2. Фонетика. Завдяки ZOOMу ми прекрасно пораємось та все встигаємо та ще й здаємо. Проте, це вам не робота у спеціально обладнаному кабінеті з надчутливою технікою! Тут ти вже настільки стараєшся ті звуки вимовляти, що стираються від таких потужних зусиль і язик, і зуби, і голосові зв’язки. А що вже казати за бідні мікрофон та камеру! Перший ще ніколи певно так не усвідомлював свою важливість, а другий ще в житті не робив максимально чіткого зображення, аби лише викладачка була впевнена в тому, що я розповідаю все напам’ять. Одним словом, дуже все напружено, але дуже цікаво та весело.
3. Невидимість. Якщо в тебе вимкнена камера та мікрофон, то ти немов би на окремому острові, де тебе ніхто не дістане. Тому, те, що відбувається у морі довкола, тебе мало хвилює. Часом це дуже погано і небезпечно! Бо, коли викладач звертається, то здебільшого всі надають перевагу мовчанню (а ще ж і совість гризте не буде, бо в кутку з вашим зображенням лише маленька усміхнена фотографія цієї особи, тобто ніхто не дивиться в камеру очами, повними розкаяння та незнання). І от деяким людям доводиться постійно відбиватись за всіх підряд, аби не розлютити викладача. Проте, така суперактивність виснажує та діло загалом невдячне. Зате ваше фото будуть знати всі, та й викладач ваше ім’я запам’ятає.
4. Домашнє. Більшість домашнього завдання тепер лише на комп’ютері. Проте, це не страшна біда, бо й так всі підручники та різноманітні матеріали у нас переважно на телефонах. Однак, коли посидів пари спершу за комп’ютером, а потім ще й домашнє в такому ж режимі, то потім ти вже не можеш просто фізично дивитись серіали та фільми. Проте, якщо робити перерви, або ж краще взагалі після пар поспати, розвіятись улюбленими справами, то тоді життя набагато легше. Але викладач набагато важче, бо вони і присилають, і шукають нові матеріали онлайн, а потім ще й наші творіння напружено вичитують.
5. Розклад. Якщо ви думали, що нам дають поспати , і що виставляють пари десь після 12, то мушу вас розчарувати. Якщо перша пара – то значить перша. Якщо друга (велике щастя та рідкість) – то друга. Якщо є вікна – значить вони і будуть. Хоча всі складнощі розкладу все рівно не звалюються на нашу бідну голову, бо сплю я на годину довше, ніж у гуртожитку. Але вдома вставати на першу, то зовсім інше. Адже дім та постіль в ньому такі, що з них вранці вставати просто нереально!

Ось такі основні прикрощі переслідують студентів навіть вдома. Проте всерівно хочу наголосити, що переваг набагато більше!!! І мені загалом подобається така форма навчання. Бо неприємності є повсюди та завжди. Але на них варто звернути увагу тоді, коли їх більше, ніж позитивних моментів.

Помітки на майбутнє:

• Якщо важко піднятись з ліжка, то думайте: «Сонечко вже встало, то й ти вставай»
• Не забувайте вимикати мікрофон!
• Стежте за тим, щоб в камеру не потрапило щось…негарне
• Якщо на задньому фоні є кішка/кіт – ніхто не зверне увагу на вашу відповідь
• Часом доля карає несправностями техніки