Морозець припікає щоки. Зима. Я така виснажена, що зовсім забуваю сюди писати. Та й новин небагато – сесія.

Розумію, що розвиток вимагає дисципліни. Я повинна сама собі дати відповідь: “Куди я рухаюся? Що для мене важливо?”. І тоді, вмотивована метою, буду йти вперед. Тоді знайдуться сили аби залишити лінь і нарешті дописати той звіт з інформатики 😅

Ми всі це знаємо, але нехтуємо – не залишай на потім те, що можеш зробити зараз. Я тільки вчуся так робити, інколи досить успішно, але не завжди. Часто я сама краду в себе час, адже дозволяю собі відволікатися на другорядні або зовсім неважливі справи. Або на те, що дуже хочеться зробити, просто дуже-дуже, аж не можу встояти. Наприклад мені подарували омріяну книгу Беї Джонсон “Дім – нуль відходів” і я пищу, так хочу її читати. Але ця справа не є нагальна, хоч і важлива для мене. Намагаюся переконати себе, що читатиму книгу на канікулах, а зараз just study hard. Тому перш ніж думати про глобальні цілі,  я ставлю собі за мету навчитися тої самої дисципліни, і до того ж планувати вільний час. Хочу, щоб все стало на правильні місця – щоб був час для навчання і час для корисного відпочинку. Здається трохи нереальним, бо знаю себе, але я вступила сюди, щоб і вчитися, і змінюватися.

А ще, мурчу, бо маю тут друзів. Таких неймовірно дружніх, добрих, вірних. Справжніх. Своїх. Не знаю, щоб я без них робила. Навіть занадто тяжкий день стає легшим, коли ми знаходимо причину для сміху або просто влаштовуємо обіймашечки. Кошенята мої. Щаслива, люблю.

p.s. за надзвичайне фото дякую Аліні. Такий ось мацюпусінький клаптик нашого Острога. Красиво ✨

Ваша @soniachnaa