Ось і прийшов цей час. Ні, не час, коли булочки у ВІПі по 50 копійок, а біля академії замість ліхтарів стоять вулики. Не тоді, коли в гуртожитках завжди гаряча вода і  твої сусіди-правники тебе не будять тебе о 2 ночі. Навіть не момент, коли мама скинула гроші. Щось антихороше, хвилююче та моторошне. Сесія. І знову ми не спимо ночами, а всі атеїсти вчать молитву замість жанрології чи публіцистики.

Але давайте про щось хороше, бо моя клавіатура не витерпить і втече від такої напруги, а дівчата з кімнати закидають мене салом (яке я, до речі, не люблю). Зараз хвилиночка радості, бо я за цей рік (навіть у важкі голодні часи, коли доходить до хліба з варенням) так і не почала їсти сало, яке, дякуючи моїм сусідкам, завжди є в холодильнику.
Я була на балі ргму. І знаєте що? Це місце, куди хочеться повертатись. Обов’язково відвідайте цей захід. Воно того варте. Ти поринаєш в століття жінок в довгих сукнях та принців на білих конях. Століття шарму та класичної музики. Століття вірності та жіночності.
А потім ми відсвяткували тиждень гуми. Нас не злякали дощ, вітер, безсонні ночі та рмгщики, які чомусь так не люблять гуму. Бо поруч були люди, які готові допомагати. Завжди. Поруч. Коли мені сказали, що відтепер я культмас, то мурахи пробігли моєю шкірою, а око нервово почало сіпатись. Бо типу стільки відповідальності, стільки справ. Але ні, все не так страшно, коли з тобою в одній кімнаті живе міс геніальних думок з рудим волоссям. Дуже дякую тобі.
І всі ці дні, години, секунди в Острозі приємно згадувати. Ну, майже всі. І зараз, готуючи заліки та екзамени, ти проживаєш все. Цих людей, які  спочатку були такими чужими. Людей, які так нервували тебе своїми балачками, коли ти намагаєшся вчитись та їжею о 12 ночі, коли ти сіла на дієту (ну майже сіла). Цей гуртожиток, академія, ліжко, аудиторії – усе це таке рідне та цінне. Коли ти приїдеш сюди вперше, то захочеш поїхати назад, але потім не зможеш жити без цього. Обіцяю тобі, мій друже.