Ось уже добігає кінця другий тиждень у Словаччині. Спершу була в Банській Бистриці на підготовчому семінарі, тепер допрацьовую в Лучанці. Завтра – останній день, а потім новий тиждень в іншому місті.

Educate Slovakia – один із багатьох проектів AIESEC, покликаний досягнути одну із Цілей сталого Розвитку ООН – якісну освіту. На підготовчий семінар в Банській Бистриці з’їхалося 27 волонтерів з усього світу – до речі, найбільше серед інших словацьких міст. Щодня були лекції, з 8 до 17 годин, які проходили в Університеті Матея Бела. Жили усі разом, як-то кажуть, в інтернаціональному колі. Найбільше вразила індонезійська кухня – вони щовечора збиралися разом і готували таку смакоту, що неможливо було не скуштувати. З Індонезії приїхало найбільше – аж 11 волонтерів, тож тепер я про цю країну знаю стільки, скільки про Україну не знала. Партнерка моя, Gita Kurnia Selina, також звідти.

 

Після завершення семінару ми роз’їхалися різними містами Словаччини і зараз працюємо в школах – презентуємо дітям важливу інформацію про різноманіття культур і країн, Глобальні цілі сталого розвитку ООН, важливість командної роботи, вміння триматися на публіці і бути впевненим у собі і своєму майбутньому. Загалом, абсолютно нестандартно. Діти – у захваті. кожного дня отримую масу позитивних відгуків та подарунків. Неочікувано, але більшість школярів ненавидять школу і навчання, через те, що, як вони говорять “нудно”. І, можливо зараз я знищу ваш маленький стереотип, але, незважаючи на те, що Словаччина – по-європейському розвинена країна, тут ніхто не знає англійської мови. Наведу приклад – в 9 класі діти не можуть відповісти на просте запитання ” What is your name? чи “How old are you?”. Але то, звісно, не про всіх. Сильних учнів також вистачає.

 

Враження від самої Словаччини не передати словами. Щодня відкриваю щось нове і неочікуване. Країна, про яку я не знала нічого і примітивно вважала подібною до України, тепер вимальовується все новими і новими фарбами. Так, у них галушки – традиційна страва. Так, народні костюми, і музика, і навіть мова – дуже подібні до наших. Але попри це, відмінностей – набагато більше. І атмосфера інша, більш розслаблена, аристократична. Словаки живуть для себе, насолоджуючись кожною хвилиною, і при цьому пристрасно віддаються роботі.

Моїм першим містом став Лучанець, обласний центр із населенням в 70 тисяч. Маленьке, неймовірно гарне місто зі старовинними

вуличками і костелами. Тут жила в host family – Ingrid Hašková та Majka Hašková. Чудова родина – буду дуже сумувати і точно приїду до них знову у гості. Життя з іншими людьми, їхніми звичками і побутом, сильно змінює світогляд. Сподіваюсь, і я трохи змінилася. За що дуже вдячна.

Зараз живу і працюю в крихітному містечку Вельки Кртіш – як-то кажуть, пізнаю Словаччину зсередини. Тихе, зручне і по-своєму прекрасне. І природа тут неймовірна. Дуже вдячна за можливість бути саме тут і спілкуватися зі однолітками, адже місцева старша школа – єдина в моєму графіку. Усі інші – початкові, тому повсякчас відчуваю себе нянечкою, а не лектором.

Сьогодні відбула останній день, трохи сумно, але вже і звично. З понеділка умови дещо зміняться – нове місто, нові люди. Працюватиму в Ж’ярі-над-Гроном, і житиму знову в приймаючій сім’ї. Наступний блог писатиму вже звідти, тому до зустрічі.

Життя – challenge. Але я то люблю.