Всім величезний привіт! Як у Вас справи? Сподіваюсь,що все чудово і настрій на найвищому рівні. Сьогодні я хочу розповісти Вам про свій перший досвід складання важливого екзамену. Чому саме про це? Бо за добу пережила багато емоцій, які між собою зовсім не пов’язані, але якщо все-таки зв’язати їх разом, то вийде те, що в сучасному світі називається «екстримом» ( в якійсь мірі). Тому зараз пропоную Вам зазирнути в прохолодний четвер 13 грудня.
Думка про екзамен не покидала мене ні на мить, як би я не намагалась заспокоїти себе та втихомирити свої думки, які тільки й хотіли завести мене в якась западину тривоги , страху і найстрашнішого – незараху з української мови. Так тривало впродовж п’яти днів до іспиту. Можливо, ще однією причиною слугувало моє перебування вдома ( адже перед іспитом студентам було надано вихідні для вдалої підготовки). Все-таки ,зібравши всю волю в кулак в середу , за день до дня «ікс» я трохи заспокоїлась, адже « я знаю рідну мову, тим паче вчила протягом цілого семестру,що може піти не так» ,- думала собі я. Але десь глибше в душі я знала, що вивчивши весь матеріал, але через страх на іспиті,можна забути і як тебе звати, а не лише різноманітні терміни типу «дихотомія», «дисиміляція» і т.п..
Вечір середи видався для мене трохи веселішим, ніж вдома, бо я зустрілась зі своєю подругою по нещастю і ми вже разом намагались якось заспокоїтись, повеселитись і допомогти один одному у вивченні матеріалу. Тааа з останнім пунктом щось пішло не так!)
В один момент ми з подругою вирішили вирватись з клітки думок і навчання і трохи розважитись. Так, просто для себе. Насолодитись , так би мовити, життям. Ми просто розпочали говорити про всяке різне, згадувати смішні моменти , роздумувати над філософією. Все це було для нас потрібним в той момент. Було круто, просто поговорити. Але о 2 ночі ми все-таки згадали про екзамен і паніка повернулась, ми вирішили трохи повчити конспекти, але зрозуміли ,що все марно, бо мозок вже спить, а тіло благає про сон.


Ми вирішили лягти поспати, але з умовою прокинутись о 5:30. Так і сталось. Гучний та болючий звук будильника миттєво розбудив мене. Я прокинулась і попрямувала на кухню – наше улюблене місце для посиденьок і навчання. Там уже сиділа Софія моя подруга. Ми обоє сонні, заварили розчинну каву, яка було гіркуватою , як і мій настрій . На вулиці було похмуро, сиро , сіро… Але ми змирились з усім і просто пішли. Пішли в академію. Прийшли заздалегідь. І ось цей час настав Ми ввійшли в аудиторію. Кожен з шести студентів витягнув номер свого білета і почав працювати. Тоді вже не було страшно через екзамен, але було через кінцевий результат.
Настала моя черга усного іспиту ( я була першою). На той момент, коли я сіла біля професора я вже не боялась, а просто говорила, говорила спокійно і впевнено.
І ось…. Момент істини. Мій бал за іспит. Професор підраховує бал , я чекаю і , раптово, чую число 96. ЯКА Ж Я БУЛА ЩАСЛИВА В ТОЙ МОМЕНТ. Напевно, кожен в аудиторії бачив мою радість і блиск в очах. Цих емоцій ніяк не передати, нічим.
Цей іспит був для мене сумішю емоцій ,ніби зіллям, яке спочатку робить погано, а потім неочікувано ощасливлює…
До чого ж сьогодні вся ця історія? Хочу звернутись і до студентів , і до абітурієнтів. Друзі, ніколи не потрібно боятись, потрібно діяти і бути впевненим в собі( не без вивчення матеріалу,звичайно, якщо ми говоримо про іспити) і все буде навіть краще , ніж Ви очікуєте. Бажаю кожному вдалого навчання, усмішок і головне – не забувайте про себе, про своє дозвілля, не лінуйтесь прогулятись чи поговорити з найріднішими. Це важливо.
До зустрічі у наступному блозі!