Минуло вже два тижні мого перебування в ОА, ось наближається третій. Вражень вистачить, щоб вкрити ціле море! Але найголовніше, що я отримала за ці два тижні – це повне духовне та інтелектуальне «переродження», отримання нового досвіду, звичок, знайомств тощо. Частково поясню, що це пов’язано з моєю спеціальністю (проте психологи бережуть свої таємниці і розповідати вам «що, чому і як» я не буду!), але в більшості я завдячую оцій сакральній «академічній» атмосфері, яка панує в ОА. Тут і не тільки нудні (аякже) лекції та важкі практичні, а й мудрість, якою іноді діляться викладачі, а також студентські враження – куди ж без них! Не можу нічого напевне говорити про першокурсників/першокурсниць з інших спеціальностей, але наша група за два з половиною тижні поріднидась не на жарт, у нас вже й наші особливі «локальні» жарти є, кілька прогулянок крихітним (здавалося б!) Острогом і декілька важливих спільних спогадів. Є відчуття, ніби ми знайомі вже дуже довго.

 

Комунікації – це взагалі одна з головних причин, чому варто отримувати вищу освіту, тому що студентська група – це найбільш невимушений і приємний колектив, яка тільки може бути, навдміну від, наприклад, школи (хоча й бувають винятки) або роботи (ох вже ця робоча конкуренція!). Я не буду сперечатися з тим, що є ризик потрапити у зовсім протилежну ситуацію, коли ваші студколеги, як то кажуть фізики, «інертні» один до одного, а все, що вас об’єднує – це голодні ігри за стипендію, проте навряд чи це стосується ОА. Академія сама поєднає ваші серця і не відпустить до самого останнього курсу. 🙂

 

Абсолютно впевнена в своїх словах, коли всім молодшим знайомим раджу для вступу саме ОА. Безліч моїх знайомих, що випустились з академії, розповідають, що альма-матер – це просто якась інша планета, в якій життя лине зовсім не так, як у всьому іншому світі, де зовсім інші люди (хоча хтозна, може, за межами ОА щось змінюється в спудеях, не мені судити). Кажуть, коли приїжджаєш додому після першого курсу, то не можеш звикнути до іншого ритму, який колись був рідним і банальним. Та навіть саме небанальне слово “спудей”, з якого часто глузують, тепер звучить символічно, гріє душу. Я згодна з тим, що з пар повертаєшся змученим (а ще й коли на фізкультурі поганяють добряче!), робити треба багато чого, проте яка ж це крута, приємна втома, ніби біль у м’язах після першого візиту в спортзал, відчуваєш усі вкладені зусилля на своєму ж тілі. Просто лишається побажати колегам-першокурсникам наснаги і сил (проте не удачі, удача для лінивих і нездібних).

 

Цього разу буду досить лаконічною, але наступного обов’язково постараюсь поділитись лайфхаками для абітурієнтів, які незабаром стануть частиною нашої сім’ї. До зустрічі в наступному блозі! 🙂