Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б’ючи.»
Біблія

Поодинокі вогні маленького містечка. Коли немає машин, на маленькій площі чути цокіт каблучків, приглушені розмови, тишу розриває вітер. Спокій вечору п’ятниці. Від’їжджаю сьогодні пізніше і милуюся. Відчуваю легку меланхолію.

Кожен тиждень карбує з мене справжнього воїна – витривалого і впевненого, врівноваженого і сильного. Спочатку невпинний шквал подій збиває тебе з ніг, втома оглушує, притупляє відчуття дійсності. Ти лежиш посеред поля бою, намагаєшся знайти сил, щоб піднятись. Зводишся на ноги і знову йдеш вперед, непевними важкими кроками, піт заливає чоло, а ти вже прориваєш блокаду за блокадою, вже біжиш, мчиш, борешся, щоб здобути перемогу.

Я знаю чому я тут. Я продовжую рух.

А час біжить непомітно. Вже і до зими недалеко. Там і перша сесія, і перші канікули воїна, ой, перепрошую, студента­ 😉

Insta: @soniachnaa
Fb: Anna Syrota