Спершу малоцікавий, але потрібний факт: звуть мене Саша, я першокурсниця факультету ПІМ, моя спеціальність — психологія. Ще кілька місяців тому я читала ці блоги в перервах між підготовкою до ЗНО, постійно розмірковуючи про те, який би вибір мені зробити в житті, куди б піти вчитись далі, з чим пов’язати своє життя. Я все ще досить недосвідчена для того, щоб з упевненістю радити щось конкретне юним абітурієнтам, але сподіваюсь, що мої замітки та враження про ОА в цьому розділі допоможуть комусь так, як колись — мені.

 

ОА стала моєю сім’єю з першого ж дня навчання. На Інавгурації всім колишнім абітурієнтам дозволили зрозуміти, що ось цей величний університет — це наш дім, а ми тут — повноправні жителі, а не просто тимчасові квартиранти. Тоді нам всім здавалось, що це щось примарне, навіть ілюзорне, бо ж, як ми тоді вважали, хіба може йти мова про домашню атмосферу, якщо це серйозний навчальний заклад? Кожен з нас тоді і помилявся, і ні, бо ОА — це дійсно нелегкий, навіть тернистий шлях в здобуванні вищої освіті, проте тут ви отримаєте незабутні враження, приємні спогади і незамінний досвід.

 

У понеділок почались стартові заняття і вже тоді до нас віднеслись з певною повагою і теплом, проте одразу пояснили, що розслаблятись не варто і працювати дійсно треба буде тяжко, ретельно, пари не прогулювати, завжди готуватись і проявляти свою цілеспрямованість. Після першої лекції пана декана якийсь хлопчина на коридорі вже жалівся про те, що нас “нагрузили з першого дня”. Невеличка ремарка для майбутніх поколінь: якщо ви не хочете, щоб вас “грузили” навчанням, волонтерством чи активністю, а просто бажаєте відсидіти нудну пару і піти додому спати, то ОА — це точно не для вас. Так, складно, з перших днів навіть страшно, бо тривожить невідомість, “а що таке практична, а що таке залік”, “куди записатись на волонтерську діяльність?”, “як набрати максимальні бали” або “а обов’язково ходити на фізкультуру?” (так, обов’язково!), але коли втягуєшся в ритм, звикаєш до дивних стільців-столів в П5 (або коли з першого разу знаходиш П5, не блукаючи коридорами), розумієш, що так як в школі вже точно не буде, то й все бурхливе, швидке і напружене життя в Острозькій академії починає дуже подобатись. Атмосфера тут дійсно неймовірна. Подобається вітатись кожного ранку зі всіма (ніби карму собі покращуєш!), подобається, що старші колеги у всьому допомагають і не поводять себе зверхньо, подобається відчувати себе дорослим і самостійним, подобаються загальні збори в їдальні з домашньою їжею на великій перерві. Руханка від пана ректора (нехай і о 7:30) — задоволення для сміливих! А попереду ще безліч захопливих подій, свят і флешмобів, на які я буду чекати з захопленням.

 

В академії можна себе реалізувати, відчути себе дорослою людиною і відкрити самого себе з нового боку. Беззаперечно, що ОА — це не світла казка, а товстелезний пригодницький роман на кшталт історій Жюля Верна, в якому кожен з нас — головний герой — зіткнеться з сотнями дрібних і десятками великих негараздів, пройти які він просто зобов’язаний, а інакше чи має він право зватись спудеєм Острозької академії?