Саме цими словами хотілося б почати свій блог, адже все, що я буду публікувати тут, буде пов’язане якимсь чином з академією та моїм студентським життям. Щоб не засмічувати блог з перших рядків непотрібними відомостями про моє «цікаве» життя, я просто скажу, що ця дівчина на фото-то є я. Трішки серйозна, трішки шибайголова, загалом- набір суцільних парадоксів. Сподіваюся, що період навчання в академії стане найяскравішою сторінкою книги мого життя. Впевнена , що саме академія допоможе мені розвинути в собі справді сильну особистість! Отож, розпочнімо подорож моїм, сподіваюся, цікавим студентським життям! Маю намір розповісти вам про те, як пройшли перші мої дні в ролі студента: що відчувала, де була і таке інше. Отож, вважаю за потрібне почати з посвяти. Це було щось неймовірне. Я наче на день поринула у минулу епоху і відчула терпкий запах історії, яку несуть собою стіни Острозької Академії. Чесно кажучи, я ще досі не розумію до кінця, що  є спудеєм цього величного університету.

Zw7zqB-1NZE (1)

Перш за все на мене одягнули довгу сіру мантію, яка собою закрила мою чудову сукню, але мені ні на секунду не хотілося знімати цей символ посвяти. Важливі і теплі слова настанови так ніжно торкалися серця і якась невимовна гордість за те, що ти є частинкою найкращого університету. Вже в той день я зрозуміла, що я тут потрібна, я небайдужа.

Взагалі ще багато можна розповісти про посвяту, про сльози мами, яка обіймала і казала: “як же ж ти виросла, моя маленька дівчинко”. Напевно, саме в цей день вона зрозуміла, що вже пора відпускати мене у доросле життя. Більше того, в цей день це зрозуміла я! це був дійсно переломний момент, коли до мене дійшло, що як казав Скрябін «мріяти не можна, треба пахати».

Отож, з перших днів навчання я зрозуміла, що треба буде багато працювати. Стільки, скільки я списала за першу пару, мабуть, не писала ніколи в житті. До того ж, це було настільки швидко, що я думала, ручка почне диміти. Прийшовши в гуртожиток, я зрозуміла, що тут я зовсім сама. Немає більше сильного маминого плеча, на яке можна обпертися. Але я не з тих, хто рюмсає, тому на хвилину засумувавши, стрепенулась і зрозуміла, що не все ж життя ховатись під маминою спідницею.  До речі про гуртожиток. В гуртожитку свій світ, своя атмосфера. Особливо відпочити поки що не вдавалося, але от емоціями я наситилась вдосталь за перші кілька днів. Спочатку було страшно жити в гуртожитку, адже  наслухалась всяких історій про «страшних» старшокурсників, які безжально знущаються над першокурсниками. Офіційно заявляю, що то все брехня і провокація! Я б ніколи не проміняла б життя в гуртожитку на квартиру. В перший ранок в мене був особливий будильник. Я заїхала 28 серпня і в гуртожитку йшов ремонт. Робітники не знали, що хтось з студентів вже проживає  і тому о 6:00 з холу лунали такі приємні жіночі голоси, які мене так швидко підняли на ноги,  що мабуть мій півень вдома їм позаздрив би. Пісні були хороші і голоси приємні, але гучність можна було б трішечки зменшити. Коли о 8:00 я виходила з гуртожитку і похвалила жіночок з прихованим талантом вокалісток, вони довго вибачалися, але я сказала що не ображаюся.

Не зважаючи на втому і труднощі адаптації, перші дні були сповнені хорошими емоціями. Я ні на хвилинку не шкодую, що обрала саме цей вуз, адже тут справді відчуваєш себе елітою!