Vivat, Ж – 11!

Привіт усім! Ось я вже спудей НаУ «Острозька Академія». Чесно кажучи, напередодні посвяти було трошки лячно, адже невизначеність завжди насторожує. Зі своєю групою я познайомився ще за місяць до початку навчання, однак лише віртуально. З перших хвилин спілкування було зрозуміло, що я потрапив в омріяний світ творчості та креативу. Цілий місяць я передчував цей вирішальний крок в моєму житті, тобто, посвяту в першокурсники. Прийшовши до академії вранці 1 вересня, мене, в першу чергу, приємно здивувала швидкість будівельних робіт поблизу ОА, монументальна арка постала буквально за неповний місяць. Групою ми домовилися зустрітися вже біля культового місця – першого спудея, тепер це наше постійне місце зустрічі вранці. Швидко познайомившись вже вербально, ми вирушили на пошуки мантій. В потрібній нам аудиторії вже зібрався ввесь Гуманітарний факультет. Заступник декана Лариса Степанівна проводила своєрідний інструктаж, немов розпорядник в РАГСі, вона підказувала, де потрібно стояти, коли потрібно кричати «Vivat» і таке інше. Прослухавши всі настанови, ми, тобто група Ж-11, вирушили у нашу «штаб-квартиру», тобто в лаболаторію журналістських досліджень J.Lab, де на нас чекала наша студкуратор Віта та куратор Вікторія Михайлівна, (хочу зазначити, що Вікторія Миайлівна веде нашу спільноту в «Facebook», а Віта допомагала нам в усіх питаннях у «VK», тобто після вступу покинутими ми себе не відчували)). Так ось, після цього ми отримали мантії, це, до речі, особливість ОА, (напевно я не перший, хто порівняє Академію з Хогвартсом, а пана Ректора з Дамблдором, але не одному мені так здалося). Одягнувши мантії, ми вишукувалися надворі та чекали на ту саму урочисту хвилину. Через  певний час заграла урочиста музика, спочатку мантію одягли на найпершого спудея і згодом ректор сказав: «Vivat Гуманітарному факультету!», а ми щодуху прокричали «Vivat», адже хотіли не посоромити рідний факультет і виграти щорічний конкурс на найпотужніший вигук. Після того, як ректор привітав усі факультети, ми вирушили на наше почесне центральне місце навпроти сцени, яке за словами Лариси Степанівни, вона вкотре відвоювала, за що ми їй були вдячні, адже стояли в тіні. Далі на нас чекало дійство за участю всіх ключових персон у історії Академії. (Хочу зауважити, що вже не вперше присутній на посвяті, однак кожний раз цікаво дивитися цю міні-виставу). Згодом нам роздали Біблії і ми присягали на вірність ОА та Україні, це було настільки урочисто та відповідально, що деякі мої одногрупниці розчулилися і пустили сльозу, адже момент був справді довгоочікуваним і вистражданим, (зважаючи на всі інновації цьогорічної вступної кампанії). Особисто для мене, приємною несподіванкою свята став візит легендарного поета Івана Драча. Його виступ виявився найбільш безпосереднім і оригінальним, а віршем про блискаву і лоша легендарний діяч знизив «градус урочистості», так би мовити. Після посвяти ми мали лекцію в академіка Миколи Жулинського. Було цікаво послухати його важку життєву історію, яка неймовірно мотивує на звершення. Однак, мені шкода, що нашу лекцію не проводив І.Драч, адже він  – то жива легенда. На цьому офіційна частина для нас закінчилася. Ми здали мантії, але свіженький статус спудея ОА додав якоїсь гордості та відповідальності водночас.

Ввечері, юні та амбітні журналісти пішли на «Співанку». Формат свята, мене особисто потішив своєю творчою атмосферою та невимушеністю. Гітаристи так захоплююче грали, що самому захотілося навчитися грати на гітарі. Вдосталь наспівавшись, ми почали розходитися, мої одногрупники вже новими домівками, а я поїхав додому, адже живу зовсім близько, в Нетішині. Якщо підсумувати цей день, то всі відзначили, що 1 вересня 2016 для нас видалося дуже насиченим і плідним на нові знайомства.

Далі буде…

P/S За словами Лариси Степанівни, ми були неперевершені, хочеться в це вірити))

PP/SS В мене вже вдруге в ОА брало інтерв`ю Рівненське телебачення «Сфера ТВ», як на мене, то це вдалий початок навчання в ОА)

qm0hhnptapq