Просто це зима. Перший самостійний академічний грудень боляче кусається колючим снігом за руки, коли забудеш одягти рукавиці. Кусається першими модулями і сесією, яка дозволяє спати лише по декілька годин на добу. Кусається холодними поглядами одногрупників, які вже просто не мають сил. Та і ніхто з нас вже не має сил.
Зараз, почитавши перші рядки, подумаєте: “Що за депресивна мурня?”. А я вам скажу – просто це зима. Перший семестр першого курсу.
Проте маю і хороші новини – тепер переїхала в гуртожиток:) Кому як не вам знати про те, як я ціную атмосферу і комфорт. В попередній оселі такого, нажаль, було мало, хоч і з сусідкою були (й досі є) близькі. А тепер кайфую від затишку, який створюю собі сама. І найрідніші, які заходять в гості:) І ви обов’язково заходьте!
Насправді, зрозуміла для себе і поділюся з вами, що обстановка і оточення matter. Сідаєш на м’яке ліжко, вкутуєшся в плед і 140 дефініцій вже ніби й не такі страшні. А капучіно/кавуся/каркаде пахне на всю кімнату, і це нереально казково. А ще моя казка за вікном – бо хуртовина на фоні вечірнього неба і зірок примушує посміхатися.
Так, затишок matters.
А ще, грудень для мене завжди був часом для покупок новорічних подарунків. Обирати людям щось особливе, наперед прогнозуючи їхню реакцію – оо так, я це люблю:) І вам раджу, зіроньки, починати підготовку до зимових свят:)
Гарного вечора, зимового.