Чи бували у вашому житті моменти, які несподівано і безповоротно ділили життя на «до» й «після»? Ось ти стоїш, така собі звичайнісінька, нерозумна й здивована дитина, із широко розплющеними очима й необсохлими від материнського молока губами, а вже через секунду – абітурієнт-ветеран, зовнішньо й незалежно оцінений, документально ідентифікований, обмантійований, підсолоджений медовими речами  Пасічника – гордо, громоголосно й гаряче виголошуєш клятву СПУДЕЯ!  Офіційна посвята – це щось неймовірне. І життєвого досвіду в мене нібито не бракувало, але такого як тоді я не переживала ніколи. Урочистість і Піднесеність – найвищого ґатунку. І навіть натерті ноги і високі підбори не стали на заваді – я просто літала від щастя.
Далі була інавгураційна лекція Карповця Максима Вячеславовича, який зміг за півгодини донести нам такі цінні ідеї, що вони надихають мене й досі… Також не можу не згадати дебют у любому  Гуртожитку – коли перші тижні ти його уперто називаєш «гуртожиток»,  а через деякий час несподівано ласкаво – «дім»…
Найважчими були перші два дні, ніби застуда, яку треба просто перетерпіти і жити далі. До мене терпіли, я терпіла, і після мене терпітимуть ой-як багато разів… А потім!.. А потім почалось те, що триває до сьогодні – звичайні, такі прості, буденні й, одночасно, пам’ятні студентські будні. Я щодня лягаю спати і прокидаюся із посмішкою, тому що відчуваю – це моє місце, мої люди і мій, найкращий у світі, ВНЗ.