І все-таки, ми – найкращі!

Сьогодні в похмурий понеділок, нічого не передбачало гарних новин. Ми сиділи на практичних заняттях допоки не прийшов мій одногрупник Діма з прекрасною новиною! “Люди, сьогодні матч з футболу “Кубок ректора”. Хтось бажає прийти та підтримати нас?” Щоб ви розуміли, це була надзвичайно крута новина, адже я люблю футбол з дитинства так як і рок. Тому одразу зрозуміла, що сьогодні я проведу чарівний вечір. Та було одно але, планірка на радіо “ОстРадіо” яку я ніяк не могла пропустити. Ееех, як же довго вона тягнулась, я не могла уже всидіти на місці від думки про те, що зараз мій факультет грає матч, я сиджу на планірці.
Фух. нарешті закінчилась, чимдуж поспішаю на стадіон де уже от-от має розпочатися другий тайм. Зі спини кричать дівчата: “Насте, ти робиш вигляд, що не знаєш нас?”, “Я просто дуже хочу подивитися футбол”.
Трибуни, масса людей. В протистоянні 2 факультети Гуманітарний (мій рідний) та Економічний. Хвилин 5 сиджу втикаю, що відбувається. Комусь з моєї команди дістається жовта картка. О, ні Так це ж мій Діма. Хвилина обурення… і тууут. Нас починає накривати хвиля емоцій! Увесь Гуманітарний факультет підривається з місць і з усіх легень починає кричати “Гу-ма-ні-та-рій!” І так безперервно. Радість, спонтанна любов до их людей і нарешті таке очікуване блаженство. Нехай це непрофесійні футболісти! І вони не з “Динамо”, безперечно вони стали моїми улюбленцями.
Студенти факультету Економіки також хотіли підтримати своїх гравців. Проте як завжди ми кричали голосніше. Журналісти, як-не-як))
Рахунок 1:1. Ми не виграли( Та головне командний дух та наша підтримка)
В середу ще один матч. І без сумнівів я там буду!
Як не бути на матчі найкращого факультету? Мого факультету, гуманітарного))