Це літо було настільки неймовірним. Важко навіть усвідомити скільки чудових подій відбулось. Та ось останні його дні добігають кінця.

Чесно признатись, я очікувала, що сум закрадатиметься з кожною хвилиною все глибше і глибше у мою свідомість, та цього не сталось. Я відчувала лише радість і легкі метелики тривоги у передчутті зустрічі з одногрупниками. Хоча завдяки нашому онлайн-куратору всі ми були вже добре знайомі через мережу Інтернет, зустріч вживу інтригувала. Та будь-які побоювання розвіялися, немов пил за вітром, коли перші віддалено знайомі обличчя осяяла усмішка знайомства. Вже з перших хвилин нашого спілкування стало цілком зрозуміло, МВ-11 буде найдружнішою групою, якщо не в цілій історії існування академії, то хоча б з цьогорічного першого курсу.

Варто було бачити той дикий захват у наших очах, коли нам роздали мантії. Кожен із нас відчув себе тоді особливим, вартісним. Трохи засмутившись, що нам не видали чарівні палички, ми все ж не втратили віри в те, що Острозька академія це прямий нащадок альтернативно існуючого Хоґвартса. Бо ніде більше не панує така магічна, чарівна атмосфера, ніде не з’являються справжні «привиди з минулого» у вигляді Івана Федорова, Гальшки та Василя-Костянтина Острозького, ніде немає більше такого чарівно вбраного ректора, який усім своїм виглядом (хіба за виключенням бороди) нагадує справжнього Дамблдора.

У цьому місці неможливо не повірити в магію. Воно просякнуте нею наскрізь, настільки, що магічні потоки відчуваються навіть у кінчиках пальців. В такі моменти розумієш, що таке щастя, бо щастя то ОА!

Ректор – Пасічник Ігор Демидович. Чим же не чарівник?!