Середа. 22.03.2017

Я скучила.
Скучила за тими емоціями, коли лише починала писати. За тими свіженькими враженнями, якими я, буквально, “летіла” ділитися з вами, любі зіроньки. Та і називати вас “зіроньками” – теж завжди подобалось. Останній блог був, здається, в лютому? Тоді початок теплої і справжньої весни нехай буде символічним моїм поверненням у “рідні стіни сайту” 🙂
Весна в академію прийшла зненацька, проте ефектно. Раніше не було де пройти коридорами, що переповнювались заклопотаними спудеями, а тепер виглядаєш у вікно – а там усі як коти на сонці витягуються. Сміхота 🙂 Що там казати, якщо я й сама одна із тих котів! На лекціях сидіти легше, на пари ходити зранечку під музичку – кайф. Та і прогулянки по улюбленому академічному парку – тішать. Здається, цей березень нам посміхнувся!
Признаюсь чесно: за весь час мого “зникнення” було нереально багато цікавих і крутих подій про які я так і не написала (при зустрічі можна сварити). Проте про все це – з інших блогів, з інших соц мереж і далі по списку. Сьогодні писатиму про інше.
.
.
.
Ми змінились.
Смійтесь, але одна з моїх улюблених безглуздих справ на вечір – переглядати старі фото. І ми реально змінились. І не казати про риси обличчя, про зачіску чи стиль одягу. Просто погляд став більш зосередженим і спокійним, рухи – впевненіші, а мова – чистіша. І тут, звісно, можна пожартувати про “нервовий тік”, який чисто теоретично міг би з’явитися після першої сесії, чи першу сивину після тижня факультету, але я мій настрій (і відповідно аналіз) сьогодні надто меланхолійний.
Ми просто за один семестр подорослішали, і це безперечно помітно неозброєним оком. Чи то самостійне життя, чи більша відповідальність, але щось таки вплинуло. І вам, любі абітурієнти, це належить обов’язково пережити.

Звісно, як кожен істинний спудей РГМу – ми почали говорити все частіше англо-українським (і віднедавна ще й +німецько\французьким) суржиком. Це мило і тішить, адже у цьому є певний шарм і своєрідна унікальність. Ось наприклад вчора ти на диво легко прокинувся, а це буває once in a blue moon. А сьогодні вже відчуваєш себе müde, та кого це хвилює? Du hast viel zu tun! 🙂 Проблеми виникають тільки коли ти на вихідних повертаєшся додому, а батьки через слово ловлять, що ти кажеш. І ніби й не спеціально, але саме так собі говориться. Ось вона – звичка у всій своїй красі! 🙂

Особисто я переглянула своє ставлення до деяких предметів. Без сумніву – мені подобається навчатися, проте на самому початку я не до кінця розуміла деяких нюансів, що як пазл все ніяк не давали мені цілісну картинку. Тепер легше, і я цьому дуже рада.

Із превеликим задоволенням додам кілька фотографій, що make me smile. Надіюся, вони вас теж потішать і хоч трішки загладять мою відсутність 🙂