Не завжди студентське життя таке радісне і бездумне, як ми уявляємо собі в дитинстві, іноді всі накопичені проблеми і незгоди звалюються на нас… і в наших душах настає «велика американська депресія». До дому далеко. Розмови з рідними хоч і підтримують, але не можуть розрадити до кінця. На щастя, все не так погано. У мене з’явився мій особистий Рузвельт – Наташа. 

Вона, коли мені так потрібно було розвіятись, витягнула мене на інтелектуальну гру «Що? Де? Коли?», яка час від часу проводиться в Острозькій академії.

Я не мала жодного досвіду, як і більшість нашої команди, але гра вдалась надзвичайно веселою. Нехай ми й не відповіли на більшість запитань, та зате добряче розважились. Наша команда, «Квадрат» до речі (чому «Квадрат»? Ми й самі не знаємо. Просто так і все. Як аксіома), зайняла 4 місце!

Одного разу, коли моя найкраща подруга запитала мене «що сталось?», а я з розпачем відповіла «та купа всього», вона сказала: «Ну, то тепер бери цю купу і топчи! А потім ти вшариш, що топчеш просто землю і більш нічого. Стоїш собі і топчеш землю, а люди дивляться на тебе, як на ідіотку. І тут ти задумаєшся: «Навіщо я взагалі це роблю?» і підеш далі».

І знаєте, я й справді не знаю, чому так засмутилась. Тобто я й досі пам’ятаю кожну причину і кожну детальку, яка вивела мене з ладу, але після гри все це здавалось настільки несуттєвими дрібницями, не вартими жодних хвилювань. Аж дивує, як низка невдалих подій може зіпсувати нам декілька днів життя, а потім «клац!» і як нічого й не було.

Отож, ніколи не варто впадати у відчай, адже ситуація це лише 20%, а решта – наше ставлення до неї. Але якщо ви все-таки втрапите у психологічні сіті невдач, то «Що? Де? Коли?» завжди чекає нових учасників!