Усім привіт! Мене звуть Артур Колдомасов і я першокурсник НаУ “Острозька академія” (надалі ОА) спеціальності “Регіональні студії” (“Країнознавство”, фак. міжн. відносин) з Кам’янця-Подільського Хмельницької області! Аж не віриться, що я дійсно можу так про себе сказати! Усі мої прагнення і мрії досягли своєї фінальної кондиції у той день, який у вас, шановні читачі мого блогу, асоціюється, мабуть, з чимось формальним, шкільним, “совковим” та нудним.

dsc_1963

Пам’ятаю, як стояв одинадцять років і під спекотним сонцем, і під холодним дощем, дивлячись черговий виступ певної дівчинки-шестикласниці з черговою пісенькою про Україну, яку у всіх школах переспівали вже від першої ноти до останньої по триста разів на цих офіційних заходах. І ще 5 таких пісень, а потім ще танець (ні, я нічого не маю проти своєї улюбленої школи, НВК №17, ПРИВІТ!). Але просто ці “ритуали” проведення таких заходів в стилі “шароварщини” вже засіли у самих “печінках” учнів та інших глядачів цієї “інквізиції мистецтва” (сам виступав на таких “ранках”, тому можу називати себе “віце-експертом” у даному питанні). Так ось, ЗАБУДЬТЕ. Як приїдете в ОА, ЗАБУДЬТЕ ПРО ЦІ НІЧНІ ЖАХИ АМЕРИКАНСЬКИХ ШКОЛЯРІВ. 
Перше враження про ОА у мене було дещо специфічним, бо минулої осені дивився один серіал про події у американському кампусі (кампус – студентське містечко разом з університетом) і для мене ОА точнісінько виглядала як той американський кампус. Можливо, дехто подумає, що я перебільшую, але мені також не одразу повірилось у те, що в Україні є такі ДЕРЖАВНІ заклади. Неймовірної краси академічний парк, гідний слави “Софіїївки”, неймовірно вишуканий фасад самої академії дійсно переконують у тому, що ти в якійсь іншій Україні – Україні майбутнього, яку створять ті люди, які у ній побували.
Потім ми, як дівчатка-першачки за новенькими бантами, пішли за своїми блискучими, сірими, гарними мантіями з фірмовими шаликами. І ось, після вмілого вимуштрування і вишикування ми стояли і як зачаровані дивились на це чарівне дійство. Так ось, до чого я вів з шкільним “першим дзвоником”? До того, що, на жаль, я очікував такого ж. Але, на щастя, мої очікування були зруйнованими з першої секунди. Перед нами з’явились представники соціуму років заснування ОА, а також, власне, її засновники зі своїми очікуваннями і надіями щодо майбутнього академії. І потім час ніби зупинився, адже дійсно, здавалось, що нічого не змінилось і зараз усе так само, як і 440 років тому. Унікальний парадокс: секрет України майбутнього у нашому минулому. ОА зуміла зберегти свої традиції і йде вірним шляхом!
В той час, як у багатьох українських школах все було як раніше, наш пан ректор, Ігор Демидович Пасічник, сказав дуже правдиву річ під час своєї промови на посвяті: “Потрібно викорінювати хохольщину і виховати справжніх українців”. І ця фраза відповідає нашим реаліям. Чи не є ось ці свята безкінечного фольклору “хохловщиною” і “шароварщиною”? Мабуть, що є. І цей лейтмотив супроводжував нашу інавгураційну лекцію про культуру незалежної України та її проблематику. Лекція була надзвичайно змістовною, цікавою та була проведена у форматі “діалогу”. Це був цікавий досвід, так як особисто мені було страшно підіймати руку і щось тоді казати
Але, сподіваюсь, що я надолужу цей пробіл на наступних лекціях та перших парах, про які вже вам також потрібно розповісти…
Ну а наша група стояла і під спекотною ковдрою сонячного проміння тихенько жартувала, щоб не померти, з новенькими Бібліями у руках. І після посвяти, ми, як п’ятирічні діти, побігли у своїх блискучих мантіях, хизуючись ними та своїм новим та гордим титулом: “спудей Острозької академії”….

siyfy-vosfs

п.с.: ЗОШ №17, але для мене ти залишишся НВК назавжди