На вихідних 31 березня – 1 квітня я знову їздила у Львів на SDG Marathon. Проект тривав 30 годин без перерви на сон, але додавши години, витрачені на дорогу, я не спала близько 50 годин, тобто, усі вихідні. Що я можу сказати? Це було круто. Мені дуже пощастило з командою. Ніхто з нас не був професіоналом, але ми якось гармонійно підійшли до написання проекту і кожен робив свою частину. Ці люди, з якими я навіть не встигла поспілкуватися нормально – купка трудоголіків. О 4 ранку усі команди пішли фотографуватись, і лише нас не моли вигнати з кімнати і перервати наш робочий процес. Ми виповзали і кряхтіли як равлики – «ні…чому…ну нам же ж трошечки…ех…» Зараз розумію, що якби дійсно починала свій стартап, то лише з цими людьми. Ну  і так, ми виграли.

Цей тиждень нічим особливим не вирізнявся – буденні справи, навчання. Я нарешті розібралася із документацією для бухгалтерії (тато попросив переоформити оплату на маму, і треба було підписати новий контракт). Все вийшло доволі швидко, була приємно вражена роботою бухгалтера і юриста. А потім ще виявилося, що вони – студенти-старшокурсники, які працюють на благо академії. Д – довіра! Також оформила собі «дорослу» універсальну карту Приват, бо моя «Юніор» уже розлізлася. На Великдень нарешті поїхала додому (була там лише тиждень на Новий рік, до 6 січня. Потім – Словаччина). Сьогодні – 8 квітня – Пасха. Я їду в поїзді, Острог – через годину. Шкода, що не вийшло побути вдома довше, адже сполучення Острог – Лубни (Полтавська область) не найкраща річ у світі. Поїзд ходить раз у два дні, їхати – 11 годин. Не поїхала б сьогодні – не прийшла б на пари у вівторок. А я і так пропустила четвер, щоб побути вдома три, а не один день. Ось таке воно доросле життя?