Я – студент. Ні, не так. Я – студент! Та ні, і не так! Я – СТУДЕНТ!!! Ось так! Сьогодні звершилося те, чого я так очікував останні декілька років: я ввійшов у майже доросле життя – ще залежний від батьків, але вже все ж самостійний!

5184bbf1083c4c85db50b444a9f97ba3

Щодо самого процесу посвяти, то тут нарікати нема на що. Все у кращих традиціях американських фільмів: мантії, гучні промови і навіть хор! Справжній хор! Можливо для вас це нормально, а у нас в Херсоні навіть на примусовій філармонії його не було!

Дійство відбувалося у академічному парку, біля скульптур, під розлогими деревами (у тіньку (:). Стоячи на вузеньких доріжечках, оточених зі всіх сторін американо-європейскими газонами, я думав, та й досі думаю, як все це дивно. Бо порівнювати я поки що можу тільки зі своїми шкільними лінійками до 1 вересня. А вони – це 2 години на асфальтованому плацу під палючим сонцем. Тут то все явно інакше!

Закінчення саме цієї частини посвяти знаменувалося трикратним «Віват! Віват! Віват!», і проходженням всіх першокурсників ланцюжком (тобто тримаючися за руки) до входу у головний корпус. Там на нас чекала перша лекція.

Тема лекції – звична, знову і знову про велику історію і велике майбутнє України. Все це ми чули в школі, тому на цьому не зупинятимуся.

Вже після цієї лекції ми досхочу фотографувалися. Напевно, нема тепер у парку такого дерева або скульптури, що не потрапили на фон наших світлин.

Кінець? Ні, далеко не кінець! Програма посвяти продовжується. Так то, у школі ми б вже пішли пити сік і їсти булочки (святкувати початок навчального року), а тут, навіть задовго після обіду офіційне свято ще триває. То до чого я? Продовженням дня слугували одночасно товариський матч у футбол між студентами і викладачами, а також представлення усіляких модних дівочих секцій. Я назв, нажаль, не запам’ятав,  але мої гарні одногрупниці мені нагадали: степ-аеробіка, аеромікс, шейпінг, зумба – я не знаю, що це все таке, але виглядало воно ефектно. І взагалі, то далеко не увесь список. Просто якщо перераховувати все, то боюся, що текст цей буде занадто вже довгим.

Ледве не забув! Ще була справжня молитва у справжньому храмі! Так-так, не дивуйтеся. Хоча, може це дивно тільки для мене? Суть в тому, що всі бажаючі, незалежно від конфесій, до яких вони належать, могли зайти в храм і… І не знаю, що вони там робили, слухали чи самі молилися, бо я туди не заходив.

Так то, це, здається, все. Може я чогось забувся, та не осуджуйте, бо після офіційного свята у мене почалося неофіційне с: