З деяких причин я довгий час не писала сюди. Але, як сказала моя викладачка, у кожної історії повинне бути закінчення. До того ж, мені справді є що сказати.

Не віриться, що вчора я склала останній модуль, а в понеділок зможу сфотографуватися із заліковкою. Не віриться, що приблизно 9 місяців тому я писала сюди перший допис. Там я розповідала свої перші наївні враження від Острога та ОА. У цьому, останньому, я розкажу про те, що змінилося.

Я зрозуміла, що українські виші пропонують нам багато не дуже потрібної інформації. Проте також я зрозуміла, що зовсім не обов’язково сидіти за підручниками до ночі та вчити її (хіба що, останньої ночі ). Можна жалітися, що нам не подобається програма, а можна шукати шляхи обходити її (дякую Дарі Мельник та острозькому TEDx за можливість це зрозуміти).

Я також зрозуміла, що неформальна освіта буває (майже завжди) ефективнішою за класичні лекції. Коли ти їдеш на тренінг, ти отримуєш об’єктивно більше досвіду та знань, ніж за місяць навчання. Приємно, що наші викладачі та деканат теж це розуміють. Завдяки купі таких тренінгів я виявила, що журналістика – це не просто «вміти писати».

До речі, для цього не завжди потрібно їхати до Києва або Львова. Журналісти з рівненських та всеукраїнських редакцій періодично заглядають до Острога. У студентів є можливість запрошувати цікавих спікерів. Дякую Лабораторії нових медіа за зустріч із Владиславом Герасименком (Texty.org.ua) про журналістику даних. Такі тренінги мотивують працювати і вдосконалюватися 🙂

Також виявилося, що мені складно жити у маленькому містечку (мій Житомир, звичайно, не мегаполіс, але все ж). Але завдяки цьому протягом року я разів зо 20 була у Рівному, Львові і Києві, а також побачила Одесу, Харків, Чернівці, Івано-Франківськ, Ужгород (двічі), Луцьк і ще трохи Тернопіль та Хмельницький. І це точно тільки початок, бо сьогодні я отримала свій закордонний паспорт 🙂

Окремого абзацу заслуговує моє волонтерство на Євробаченні 2017. Ні, це не заслуга Острога, я би у будь-якому випадку туди подалася 🙂 Але ніколи не забуду обличчя менеджера Кирила, коли під час співбесіди я сказала: «Ну, поки що я не стажувалася у Верховній раді, зате я навчаюся в Острозькій академії на журналістиці».

А ще Острог подарував мені не лише ОА, але й Ostroh.Info. Це – реальна можливість займатися «дорослою» журналістикою на гіпер-локальному рівні, навіть якщо ти – першокурсник. Певно, я можу не боятися, що при офіційному працевлаштуванні мені відмовлять через нестачу досвіду. Дякую за цю можливість тим людям, які роблять або робили ОІ.

Коли я стояла на посвяті першокурсників, я вірила в ідеальний університет. Мої очікування не зовсім справдилися через дуже банальну причину. Не буває ідеальних університетів.

Натомість, завдяки Острозькій академії та мешканцям Острога я зрозуміла, що все залежить від мене самої. Те, якою буде моя освіта, мій виш, моє місто і країна. Не варто чекати, поки керівництво запропонує щось змінити. Варто міняти.

Наостанок хочу подякувати усім людям, які так чи інакше вплинули на мене протягом цього року. Дякую своїм викладачам Роману Шулику, Вікторії Назарук, Зоряні Годунок та багатьом іншим. Дякую деканату, який підписав купу дозволів на відпрацювання практичних, які я пропустила через круті тренінги. Безмежно вдячна одногрупникам (які ніколи не відмовляли, коли я просила скинути відповіді до практичних о першій ночі) та всім журналістам ОА 🙂

Сподіваюся, що моя історія буде корисною для абітурієнтів. Звичайно, ніхто не вирішить за вас, чи вступати до того чи іншого вишу. Це – зважене рішення, яке не приймається на основі прочитання блогів. Але історії – це теж важливо.

P.S.: мій допис стосується, у першу чергу, навчання на спеціальності «Журналістика» і може не відповідати повністю ситуації на інших спеціальностях 🙂