Досить цікава новина з’явилася ще на початку січня, що нібито нашому невеличкому танцювальному колективу запропонували підготувати номер до найбільш очікуваної події весни – Віденського балу. Тож ми усі дружно почали мріяти, які костюми у нас будуть та який захват очікуватиме публіку від нашої постановки. Але насправді на нас чекали досить виснажливі репетиції та нудні пошуки костюмів.
Одна з найбільших проблем – це те, що наш генератор ідей – тренер та фундатор цієї танцювальної групи- вчиться в іншій країні, тому на запам’ятовування усього танцю у нас було усього лише три дні. Потім ми повинні були самостійно репетирувати протягом двох тижнів. І ось к кінцю підходить цей другий тиждень, а репетицій у нас за увесь цей час було лише дві. Цього тижня повинна приїхати Даша, яка усьому нас вчила, а ми у свою чергу повинні показати, що ми запам’ятали. А у четвер вже бал. Кумедно.
Щось ще? Оу! Костюм! Давно в мене не було такого головного болю. Я просто не уявляла, де мені шукати біле плаття у підлогу або білу спідницю у підлогу. Я була у місцевих секондах, але там нічого путнього не знайшла. Тож я мусила або купувати це біле плаття, або напружувати мізки.
Я запитувала у знайомих, і більшість з них нічим не змогли мені допомогти ( іншу частину я навіть не роздивлялась як варіант, бо мені пропонували весільні сукні). І нарешті я вмовила свою маму пошити мені білу спідницю, а сама придбала симпатичну майку.
Що буде у четвер я не знаю, можливо ми й танцювати не будемо. Та побажайте мені luck;)