Сьогодні осінь почала проявляти капризний, істинно жіночий характер. Я ще раз переконалася в тому, що прокидатися рано вранці-це подвиг і не кожен на нього спроможен, в тому числі і я. Однак сьогоднішній ранок, як не дивно, став винятком. О 6:00 я щосил намагалася підняти сонне тіло з тепленького і зручного ліжечка і вже о 6:30 я майже стояла на ногах. Навіщо такі подвиги? Сьогодні всі спудеї та викладачі були запрошені на ранкову зарядку, адже ми- за здоровий спосіб життя! Звучить як соціальна реклама, чи не так? Отож, зібравшись з силами і вдягнувши на себе аж 2 теплющих кофтини, я вийшла з свого вже рідненького шостого гуртожитку і нічогісінько не побачила. Попереду мене йшли люди і зникали десь в тумані. Ранкове місто посправді прекрасне! І я, доповнюючи всю цю дивовижну картину взаємодії ранкового туману і міста, попливла у напрямку стадіону. Підходячи ближче, я побачила величезний натовп. Я ще ніколи не бачила, щоб люди зранку настільки щасливо посміхалися, адже як на мене ранок- не найкраща пора доби, але цей ранок був особливим.

Ci6HnUBFDnw

 

Всі налаштовані на хороший настрій з таким ентузіазмом виконували рухи, що мені аж самій сподобалось і я, мабуть вперше за все своє життя, почала виконувати вправи. Ех, бачив би мене тоді мій вчитель з фізкультури! Напевне від щастя й подиву свідомість би втратив, але зараз не про це.  І так, скручую я значить собі мязи, аж тут у натовні бачу пана ректора. Моєму подиву не було меж! В спортивному костюмі, з посмішкою на обличчі він так задоволено виконував рухи, що мені захотілося виконувати їх ще більш ретельно та правильно. Я впевнена, що того ранку всі студенти відчули якусь неймовірну родинну єдність з викладачами і навіть паном ректором. Це дуже класно бачити своїх викладачів з самого ранечку не в суворих сорочках та краватках, а в простих спортивних костюмах. Ранок почався надзвичайно вдало і так само вдало і цікаво пройшов весь день. Все-таки Острозька академія-це мій дім, а весь студентсько-викладацький склад-моя родина і я справді цим горджуся!