Бувають такі моменти, коли відбувається багато цікавих заходів за досить короткий проміжок часу. Так було і цього тижня. А що ж робити, якщо і на пари потрібно піти, і до практичних підготуватись, і відвідати щось цікаве? Звісно ж, я не змогла викреслити хоч щось із цього списку. Тому й довелось поєднувати, намагатись встигнути все, знаючи, що в кінці дня відчуватиму себе хоч і втомленою, але повністю задоволеною.

Отож, як ви зрозуміли: я поєднувала як могла.

Першою цікавою подією була мистецька лекція від кандидата філософських наук, викладача кафедри Культурології та філософії, і просто хорошої людини, Максима Карповця. Лектор давав відповідь на поставлене ще з початку запитання:” Як розуміти сучасне мистецтво?”.

Взагалі, сучасне мистецтво – дуже специфічна річ. Не всі його розуміють. Не так….більшість людей не мають й гадки, що саме хотів сказати художник своєю роботою. Часто  можна почути такі слова:”Хіба це мистецтво? Та кожна дитина може намалювати подібне, ба навіть краще”…та не все так просто, як здавалося б на перший погляд. Що важливіше для митця: те, як він намалював чи те, що він хоче передати своїм твором? Я думаю, що перше слугує методом передачі другого і є невіддільним один від одного. Чим же відрізняється робота сучасного художника від малюнка п’ятирічної дитини? Та хоча б сенсом самого художнього твору. Навряд дитина наділяє свої малюнки символами і глибинними філософськими роздумами, тобто тими речами, котрі наявні у творчості сучасних митців.

Безумовно, щоб краще зрозуміти митців, потрібно чітко знати в якому часі вони живуть, які чинники впливають на їх особистісний творчий прогрес. Знання лише самої біографії може допомогти зорієнтуватись в особливостях використання художником певної палітри відтінків. Останні ж відіграють вкрай важливу роль у розумінні реципієнтом окремого твору мистецтва. Та щось я трохи захопилась цією темою, оскільки про мистецтво можу говорити дуже і дуже багато.  На лекції Максима В’ячеславовича, звісно, було багато культурологів, але окрім них, відвідали цей захід й інші спеціальності, зокрема студенти РГМу.

Одразу після лекції я вирушила на квест. Так, так…в кінці дня у мене ще були сили взяти участь в спортивно-інтелектуальному змаганні, котре називалось “Визволи Шевченка з каземату”. Учасники були з різних спеціальностей, з неоднаковою кількістю осіб у команді. Це додало квесту чогось особливого. Моя команда звалась “Русалочки” і у ній було три хороших дівчинки: загадкова Лена Марчук, незламна Настя Пилиповець і я ( собі гучних характеристик не писатиму). Що ж хочеться вам сказати , насамперед? Квест допомагає розвинути критичне мислення, вміння швидко реагувати на те, що відбувається навколо та краще орієнтуватись в середовищі. Ми багато бігали, виконуюючи завдання передбачені квестом. Нам довелось складати вірші, добирати рими, малювати портрет Шевченка та ректора, назвати картини Тараса Григоровича, перекласти англійською вірш, зробити оригінальне селфі з погруддям Шевченка та скласти креативне відеопривітання для великого письменника. Хочу сказати, що ми чудово провели час, хороші емоції та адреналін не полишав нас ще довго.

Але на цьому цікаві події не закінчились. Нас чекала виставка робіт Миколи Стороженка в мистецькій галереї під назвою “Мій Шевченко”.  Протягом 18-ти років митець створив 42 полотна, кожне з яких мало свій  цікавий сюжет. Найбільше мене вразили домінуючі на роботах відтінки, котрі зовсім не викликали якихось негативних емоцій, а навпаки дозволили відчути спокій і затишок.

Полотно, що справа називається “Доля.Муза.Слава” і як на мене, воно найкращим чином описує три важливих етапи крізь які пройшов у своєму житті Шевченко.

Виставка мене вразила, оскільки кожну картину можна довго розглядати і з кожним разом помічати нові, не менш важливі, деталі.

Можна ще багато говорити з приводу тих емоцій, котрі я пережила за цей тиждень, але  потрібно вже бігти на пари. Потрібно поринути в новий потік захопливих подій.

І на завершення, я не буду багато писати,а просто скину чудове фото з нашої мистецької галереї. Насолоджуйтесь)