Перший раз на перший курс, ну буває

Скажу відверто: усе ще не вірю, що я – спудей Острозької Академії. Сьогодні закінчилося моє безтурботне дитинство і почався новий період життя. Його можна охарактеризувати кількома словами: пари, екзамени і, боже, як мені вижити на цю стипендію?

Старшаки розповідають, що насправді все не так погано. Про деталі студентського життя я дізнаюся пізніше. А зараз – про посвяту. 1

Зі своїми майбутніми одногрупниками я познайомилася ще у серпні. Ну журналісти, що з нас взяти. Чесно, я була вражена тим, які це талановиті та різнобічні люди. (Я пишу так зовсім не тому, що вони будуть це читати!) Нам не терпілося зустрітися, і ось цей день настав.

Можна подумати, що ми одразу кинулися одне одному в обійми. Насправді це було не зовсім так. Було збентеження, була паніка в очах, були вирази обличчя типу «мамо, що я взагалі тут роблю, забери мене додому». Все ж це абсолютно нове середовище, і з недовірою його сприймати – цілком нормально.
000
Проте, як виявилося, нічого страшного немає. Нам видали гарні мантії та розповіли, що ми повинні робити. Нічого складного: лише довго стояти та іноді кричати: «Віват!». Дуже довго стояти. Дівчата, я вас чудово розумію, хочеться бути гарними, але якщо йдете на підборах, то візьміть хоч якісь балетки перевзутися. Після першої години посвяти ви неодмінно згадаєте мою пораду.

Але я відійшла від теми. Академію та першокурсників привітали ректор, проректор, а також багато впливових осіб. Навіть І. Драч до нас завітав! Усі ці урочисті слова, безперечно, були покликані пробудити у наших юних і недосвідчених душах любов та гордість за свій навчальний заклад. А після цього ми пообіцяли старанно вчитися та бути достойними громадянами своєї держави. Один сумний момент – мантії у нас потім забрали. a0opfgik8n8

Потім усі розійшлися хто куди. Особисто я – знімати ненависні підбори. Проте увечері для нас підготували ще одну класну штуку – Співанку. Тут тепла спудейська родина могла насолодитися хорошою музикою та вволю поспівати улюблені пісні разом із гуртом «Час покаже».

Поки що ми відчуваємо себе трохи зеленими, але вже не чужими. Як сказав герой якогось серіалу: «Коли ти є частиною чогось особливого, ти і сам стаєш особливим».