Настав перший день пар. Знаєте, як переважно виглядають «першачки» в університетах? Налякані, з величезними круглими очима від страху й невідомості. Так ось ми такими не були. Наші чудові студкуратор Арсен Ступень та куратор Вікторія Олегівна Каламаж день перед тим показали нам кожен закуток нашої від тепер alma mater. Тому, після традиційного гімну першокурсників, ми впевнено крокували до аудиторії, з думкою: «Як же висидіти аж годину і 20 хвилин?» 

Але викладач Карповець Максим В’ячеславович зробив свою лекцію настільки цікавою, що кожен із нас сидів з широко розплющеними зацікавленими  очима, намагаючись вставити хоч слово власної думки до загальної дискусії. І одним з найцікавіших питань, на мою думку, було – що ж потрібно поставити на місці поваленого Леніна, який пам’ятник? Хтось сказав «Шевченка», інший – «А в нас немає кого», тільки ось я маю зовсім протилежну точку зору. Давно вже загальноприйнято ставити якусь відому історичну чи літературну постать. Звісно такі постаменти повинні бути, але… От візьмемо того ж Шевченка, що думатиме людина, побачивши таку скульптуру? «О, Шевченко». Ніякого зацікавлення. Нічого. І так само із будь-якою відомою постаттю. Але якщо зробити постамент когось маловідомого, але вартісного при цьому, то це змушуватиме людей до саморозвитку. Припустимо ви побачили якусь цікаву статую, без будь-якого поняття хто це. Ви зупинитесь, підійдете й прочитаєте ім’я, прийшовши додому, «прогуглите», прочитаєте твір… один, другий, декілька віршів. Дізнаєтесь щось нове. Звісно, це зробить не кожний. Але воно варте того, якщо лише кожен 50-ий прохожий, чи навіть 100-ий, чи 200-ий, все-таки замислиться, дізнається те, що не відоме кожному.

Все ж відірвусь від своїх роздумів і розкажу про не менш захоплюючу другу пару. Філософія. Кожен по-різному відреагує на це слово. Але, послухавши лекцію професора Зайцева, я впевнена, що більшість змінить свою думку, якою б та не була. Пропустимо мої філософські роздуми на десятки заданих питань. Не тому, що я не хочу розказувати чи, що це займе багато паперу, а тому, що кожен має свої відповіді на них, унікальні і несхожі. З цієї лекції я б багато процитувала, але напишу таке: «Нам ніхто нічого не дає, тільки те, що ми візьмемо й буде нашим».

Розказувати про філософію це звісно дуже цікаво, але й важко. Тому залишимо цю справу професіоналам, таким як Микола Олександрович (ви обов’язково матимете змогу його почути, вступивши чи хоча б навідавши академію!), і перейдемо до нашої третьої лекції.

Хоч я й неймовірно люблю історію, але сказати, що була не рада, коли нас забрали з цієї пари, не можу. Адже не всім і не щодня доводиться бувати на зустрічі із Юрієм Луценком! Протягом останнього року, намагаючись відгородитись від усіх проблем зовнішнього світу, я перестала дивитись будь-які новини. Мабуть, це було помилкою. Та знаєте, це зовсім не завадило зрозуміти і проникнутись кожним словом, сказаним цим  політиком. Таке є в кожному українці, і навіть будучи відірваним від зовнішнього світу чи від своєї Батьківщини кожен із нас без зайвих доповнень зрозуміє все, що стосується загального болю народу.

Після такого цікавого сюрпризу ми відправились на презентацію Острозької бібліотеки. Дуже порадувала наявність онлайн-ресурсів в академії. Видно, будучи найстарішим вищим навчальним закладом в Україні, університет все ж іде в ногу з часом, що аж ніяк не може не радувати. (Посиланнячко – http://lib.oa.edu.ua/library/)