Уже почались справді осінні вихідні. На вулиці сиро й холодно, дерева, розфарбовані у різнобарв’я, плачуть опалим листям. За вікном уже не маячать веселі групки студентів, лише зрідка пробіжить парком самотня постать, явно поспішаючи до своєї теплої оселі.

В такі дні наступає хандра та бажання бездіяльного буття. Хочеться закутатись у теплий плед, почитати якусь добру, душевну книжку, попиваючи гаряче какао з зефірками. Хочеться враз опинитися вдома у теплому колі рідних…

Від цього осіннього депресивного настрою нас врятувала, влаштувавши вечерю, наша прекрасна староста Настуня. Її спагеті з приправами і смачнющий м’ятний чай зігрівали миттєво, а довгі розмови змушували це тепло розповзатись по цілому тілу, потроху заповзаючи в душу, зігрівали кожну клітину, кожен сантиметр тіла та душі.