Ось він, перший крок до щастя!

dmljicazuxk

Здається, не так вже й давно був той час, коли ми ще обирали ВНЗ. Швидко минали місяці, підготовка до ЗНО – це все надзвичайно хвилювало. Адже саме від прикладених нами зусиль залежало подальше майбутнє. Пам’ятаю, коли безліч разів на день я переглядала списки вступників та зважувала свої шанси на вступ. ОА – була моєю мрією…далекою та все ж досяжною!
Я так чекала посвяту, так сильно хотіла побачити одногрупників. Ми були вже знайомі більше місяця, спілкувались у бесіді, яку створив наш хороший студкуратор Назар) Доречі, у багатьох моїх друзів, що вступили в інші заклади, не було студкураторів. Тому знайомі в певній мірі були дезінформовані. А от до нас вся інформація прибувала вчасно. І це мені дуже сподобалось.
1 вересня я нарешті побачила майже всю свою культурологічну групу. Ми знайомились, підбирали мантії, шкода, що жовтих комірців із емблемою ОА всім не вистачило. Та це ніяк не вплинуло на святковий настрій. В усіх на обличчях були посмішки. А як же не посміхатись, якщо пан ректор ласкаво називає вас своїми бджілками. За невеликий проміжок часу ми змогли поринути в історичні реалії, пов’язані з становленням академії. Слухали монолог Гальшки Острозької та Івана Федорова. Ми з цікавістю споглядали на це невелике театралізоване дійство.
Пізніше нам представляли поважних гостей. Людиною, що викликала водночас найбільший подив і захоплення був талановитий письменник України та просто геніальна людина – Іван Драч. Слова, що бурхливим потоком линули з його уст, знаходили прихисток у серцях молодих спудеїв.
Багато вражень та безліч думок, що переповнювали в момент посвяти можна написати сюди, але я хочу згадати про момент, коли довелося відчути себе частиною чогось величного. Усі, в один голос і якомого гучніше прокричали : « Віват! Віват! Віват!». Я зрозуміла, ось він, перший крок до щастявступ до НаУ ОА. Це місце, де тебе люблять, де ти зможеш досягти справжніх успіхів у обраній сфері. Саме тут формують українську еліту та активних громадян своєї держави.