ОА, я обираю тебе!

Коли мене перестануть питати чому я навчаюся в Острозі? Напевно, ніколи. А ви як думали? Я проміняла бурхливу столицю на тихеньке студентське містечко.

image

Отже, привіт, мене звуть Ангеліна, я бюджетник, до того ж спудейка факультету міжнародних відносин і одноіменної спеціальності. Я з Києва і я люблю Острозьку Академію.
Мені пощастило трохи більше, я живу одна в квартирі. Інший бік медалі – багато побутових проблем, розв’язання яких для мене невідомо.

Давайте перейдемо до 1 вересня. Всі посвяти у Києві були 31 і мої друзі та однокласники вже 24 години як кидають мені фото і розповідають про те, як воно бути студентом.

image

Ми дружньо зустрілися біля старомонастирського корпусу, побачили скільки цікавих людей зібралося в одному місці й вирушили по мантії.
Так як численність студентів зросла на 25%, то будьте готові, що вам не вистачить мантій, що вам, як особливій групі МВ-11, видадуть чорні магістерські мантії і що другий і третій курси будуть підходити, потискати руку і казати, що чорний – колір першого курсу, а потім додадуть, що ми можемо їх не знімати.
Приємно, що ми були особливі і з першого дня мали те, на що деякі 4-6 років працюють. Проте мантія на мій маленький зріст і тендітну статуру була ВЕЛИЧЕЗНА. (Я навіть встигла заплутатись в ній і впасти)

image

Ми групами стали на інавгурацію і після доволі атмосферного театрального дійства нам подарували Біблії, для РГМу (з натяком на важке майбутнє) вони були англійською. Через хвилину всі майбутні спудеї майже одночасно поклали руку на Книгу Життя і повторювали за ректором першу нашу обіцянку. У мене просто пішли мурашки по шкірі. Це була така приємна частинка чогось величного!

Далі хочеться поділитися враження про те, що не зустрінеш в жодному київському університеті, ніякі КНУ і КМА не влаштовують “Співанки” для студентів. Я, на відміну від інших моїх колег, уявляла що це таке, але я навіть не могла подумати, що це може бути настільки гарно. Для мене, наприклад, пісня “8 колір” – це найтепліша частинка дому, і коли 100 чоловік співають її під гітару, невільно хочеться плакати від щастя.

image

Якось непомітно почалися перші пари. Із найпершої пари у своєму житті я винесла, що філософія – це зло (і це не мої слова). Я можу сказати, що не важко знаходити аудиторії і розуміти лекції, особливо, якщо у вас є прекрасний студкуратор, який ловить вашу група по всьому університету.

Найприємніше за ці лекційні дні – бесіда з ректором. Ігор Демидович виявився першою людиною у моєму житті, яка змогла мене переконати, що тютюнопаління не варте моєї уваги. Приємно розуміти, що хоч десь в Україні настільки сильно переживають за здоров’я студентів, що ладні платити за їх здоровий спосіб життя. Повірте, мій друг навчається в Київському Інституті Фізкультури і там з цим дуже погано.

В перші дні багато непорозуміння і нерозуміння. Мене особисто дивувало, що ранок починається з того, що ти йдеш до деканату дізнаватися, яка в тебе аудиторія. Та до всього звикаєш.
Звикаєш рано вставати (вдома вставала на годину раніше). Звикаєш знову вчитися після бурхливого літа. Звикаєш до геть незнайомого міста. Звикаєш їздити додому на вихідні. Звикаєш на ті самі вихідні їздити в Рівне, Луцьк чи Львів (бо туди ближче, ніж додому)

Звикаєш до того, що доросле життя і найкращі роки у твоєму житті проходять саме зараз😊