Зараз, 23.01.16 19.15 (поки я допишу, то вже трошки більше буде) і я зрозуміла, що на глибині душі закрадається смуток і печаль. Печаль за чим?

Я на цей момент удома, поки канікули. А чи довго це? Ось лише буде 4 лютого і я відчалюю знову на чотири місяці в Академію, в нашу Альма-Матер.

Спочатку я була вдома, хотіла побачити своїх родичів, знайомих, друзів, однокласників і вчителів. Коли це все було зроблено, то стало якому сумно тут сидіти, потягло назад до Острога. Справді, зараз я вважаю, що Острог – мій новий дім. Колись один з мислителів казав:” Наш дім там, де наша душа”, моя душа в Острозі, не знаю навіть чи прикро, чи радісно це усвідомлювати.

                                                                                                               ех, школа, школа

І все-таки я не відповіла на запитання “Печаль за чим?”. За тими днями, коли я ходила в школу, коли була маленька. Стає одразу зрозуміло, що такого вже не буде. Я вже не буду тією маленькою маминою донечкою, яка чекає, коли мама нарешті погодує, вдягне, почне жаліти, що розбила коліно…цього не буде, тепер доросле життя.

Колись батько казав фразу: “Шкільні друзі – це не на все життя, а ось студентські друзі – це інше, ось твої супутники по життю”, скільки разів я це чула, стільки й відмовлялась від цього безглуздого твердження, але зараз…зараз дещо прояснилось. А й справді, стосунки з друзями вже не ті, бо змінилось твоє оточення, сам не розумієш, але ти сам теж змінився. Не тільки зовнішність, а твоя усвідомленність, порозумнішав, бо отримав нові знання і тепер тебе не хвилює комп*ютерна гра, а безмежно радієш, коли вивчив нове слово (вчора це були слова, на які ненароком наштовхнулась це інфантилізм і автентичний, кому цікаво, то гугл у допомогу=)).

Дедалі частіше згадую Останній дзвоник, Випускний вечір і вальс з батьками, переглядаю світлини і вдячна школі за все, що подарувала мені.

Я невимовно щаслива, що зараз поруч родина, яка мене любить, але охоплює туга, туга за рідним краєм. Не знаю що це, якесь нове почуття…

Що ж поробиш, треба йти далі, ставати як каже наш ректор: “Елітою”)

Цінуйте і намагайтесь пронести пам*ять про свої шкільні роки на усе життя, бо це один з важливих етапів, які ми можемо пережити, плекайте студентські роки, адже вони найкращі!=)

Нереально хочу до Острога=))