У кожного наступає момент в житті, коли хочеться кардинально все змінити. Записатись на якусь спортивну секцію, знайти масу нових знайомств, поїхати в інше місто або ж область. Чкурнути за кордон або ж розпочати писати книгу. Та є одне але. Ми надто сильно боїмося вирізнятися з поміж інших. Боїмося чийогось засудження, чужої думки. В головах підлітків виникає одне питання: “А, що про мене подумають інші?” Люди, ало! Яка різниця, що подумають про вас ЧУЖІ люди? Аби ви зрозуміли, що я хочу вам донести, розповім маленьку історію про себе.
З дитинства я вирізнялась з поміж інших. Займалась гімнастикою, хоча моя “пишна” фігура начебто не дозволяла займатися подібним видом спорту

.lblt1i_qo4o У мене все життя скільки я себе памятаю було довге волосся. Я обожнювала "ДДТ", "Кино", "Ramshtain". Так, це доволі дивно прозвучить, але на той момент мені було приблизно 9) Нічого дивного, адже мої батьки закляті рокери) І не дивно, що мені привилась любов до цього музичного жанру. Так в чому ж я вирізнялась з поміж інших? Все просто. Я ніколи не слідувала стандартам!
В класі так в дев
ятому, в моду вийшла фото в дзеркалах і з губками “бантиком”. Ввесь Інтернет горів подібними фото. Я ж в свою чергу на усіх фото посміхалась, та жодного разу не фотографувалась в дзеркалі (певно було надто лінь його мити). Роком раніше усі фанатіли від реп виконавців. Тоді я дратувала однолітків тим, що слухаю рок і не розділяю їхніх поглядів. Це було доволі смішно, спостерігати як люди дратуються коли ти не робиш т, що їм подобається. Згодом стало дуже модно палити, пити каву на підвіконні та кидати сумні пости на сторінки в соціальних мережах. Хммм, одне я все таки робила. Пила улюблену каву на підвіконні. Замість цигарки надавала перевагу книзі. І як би це дивно не було, ніколи не закидала сторінку різними постами.
В пятнадцять я почала змінюватись. І ці зміни подобалися мені. Тоді я пробила собі ніс, згодом ще одну дірку у вусі. І ще одну. І ще одненьку. Майже через 4 місяці у мене уже було пять дірок лише у правому вусі, пробитий ніс та губа. Тааак, я себе реалізовувала як могла. Інколи мої однолітки мене запитували: ” Насть, ти з головою дружиш? Що ти з собою робиш? Така гарна, і таке твориш?”. Тоді я задумалась… А й дійсно, що я роблю. І відповідала: “Те, що робить мене індивідуальною! Не такою як усі”. З рокотом клавіш, я помічала як з моєю зовнішністю змінюється моя поезія. Вірші ставали більш дорослими, часом ліричними, а інколи ну надто філософськими.
Не дивлячись на мій “скажений” вигляд, люди до мене тягнулися. Мені доводилося часто чути щось типу: “Ти така нестандартна, але цікава. Ти не відлякуєш, а приваблюєш. З тобою є про що поговорити”. І це було надзвичайно приємно чути. Тоді я уже розуміла, що створюю себе сама. Згодом ти перегораєш. Знімаєш пірсинги, розбавляєш чорний одяг яскравими фарбами, але все так як і раніше продовжуєш вірити своїм принципам.
Рік у мене було затишшя. І так склалось, що я нічим не відрізнялась від інших дівчат. Ну звичайно окрім пяти дірок у вухах)) Збираючись сюди, за тиждень від відїзду з Ямполя, я пофарбувала волосся в червоний)) Уявіть, по пояс волосся червоного кольору. Це було щось)) Особливо було шикарно дивитися на погляди перехожих. Уже тут, в Острозі, я підстригла волосся) І це було досить дивно, адже усе життя носила довге волосся

. imsq0pqqb0oТут же я зробила тату) Дарма, що хною, але я це зробила)ax3w8icq0im
Тому, що я хочу сказати. Не бійтеся вирізнятися з поміж інших. Це ваше життя. І ваші помилки. байдуже на думку оточуючих! Не будьте залежними від соціуму! І тоді, саме тоді, ви відчуєте себе вільними! Індивідуальними!