Цей тиждень тривав вічність. Все це через те, що я дуже-дуже сильно хотіла додому. Кожного дня я мріяла про те, як сяду в Острозі в автобус і приїду до рідного будинку та нарешті побачу своїх близьких.

Справжнім щастям для мене було те, що в п’ятницю відмінили третю пару. Це означало, що я дуже швидко дістануся додомки. Насправді, дві години – це для мене швидко (саме стільки потібно часу, щоб за’їхати з Острога до мого села). Ви навіть не уявляєте наскільки прекрасне те відчуття, коли ти обіймаєш своїх рідних, лежиш на своєму ліжечку, дивишся свій телевізор і їсиш мамин борщ. Це просто благодать. Тут ти насолоджуєшся кожною хвилиною. Проте, так було не завжди, адже коли ти був постійно дома, то не цінував цього.