Гуртожиток… Як же ж важко звикнути до того, що з тої пори, коли тобі видали ордер на поселення, гуртожиток-це твій другий дім. Чесно кажучи, вперше побачивши свою кімнату, я сказала татові, що хочу додому, що не готова тут жити. Кімната була пуста і ця  пустота тиснула на мене з жахливою силою. Однак, вибору не було. Довелося лишатись. Перші дні я блукала привидом довгими коридорами і взагалі не розуміла, що тут роблю, але минав день за днем, і ось сьогодні я нарешті трошки обжилася у кімнаті. На стінах з’явилися перші стікери, картинки та фото з найріднішими людьми, за якими безмежно сумую.Завжди мріяла заліпити стіну над ліжком яскравими фотографіями, але вдома мама погрожувала, що так просто це мені з рук не зійде. Нині безмежно щаслива, адже тут, в гуртожитку, я маю повне право втілити в життя свої найпотаємніші дизайнерські бачення!

BR5S3IN-ST8

Загалом, гадаю, вийшло непогано. Тепер це мій куточок, де можна сховатися від всього світу і читати, писати, вчити. До речі, про новорічні вогники. Не думайте, що  я схибнута на голову і повішала вогники в вересні. Це просто в нас згоріла лампочка в кімнаті, а сходити в магазин було лінь, от і знайшли альтернативу.

Ось такий маленький екскурс у гуртожиток №6. Тепер безмежно щаслива, що живу саме тут!