Пишу як завжди про свою улюблену філософію. Завжди хотіла зняти рожеві окуляри, почати жити на повне життя (нічого поганого), розуміти більше. Хотіла перевернути свою свідомість, інакше мислити.

Так і статись могло..але не сталось. Стердження, яке мене непокоїть цілий день: У тварин немає душі, у них не може бути вибору і все таке.

Та чи це справді так? Можливо, це просто стереотип мій, своєрідний канон, що це не так, але…

“Тварини не можуть мріяти”, – сказав викладач-філософ. Ой, не знаю, не знаю. А звідки ми це знаємо або не знаємо. Питання стрімголов полетіли аудиторією: “Звідки Ви знаєте, що тварини не можуть мріяти?”.

– Бо вони не можуть це сказати.

– Тобто, якщо хтось щось не каже, то цього немає?

– Ми не можемо стверджувати, що мріяти вони можуть. Скоріш можна сказати, що вони не можуть мріяти.

– Значить, якщо людина глухоніма і не може сказати, про що мріє, то вона теж не має мріяти. Ви просто ототожнюєте говоріння з мріями.

– Ні, люди можуть мріяти, вони можуть прагнути до кращого, але не тварини. Бо тварини не мчать за вигаданими ідеалами. Людина – єдина істота, яка замислюється про місце у світі, про питання вибору і тд.

Людина має вибір. Тварини теж мають вибір. І це не  пояснити відчуттям до самовиживання чи інстинктом.

(Поки емпірично не підтвердить, не повірить)

Тварини не мають душі? Еее, ні. Я вважаю, що мають.  Уявіть, друг людини – це, насправді, шматок чогось, набите кістками і покрите шерстю, яке йде за своїми інстинктами, яке не має вибору. Отакої!

Колись у дитинстві я гралась водяним пістолетиком і стріляла у собаку. Результат цього – він, собака, мене покусав. Тобто, у собаки був вибір: кусати чи ні. Як інакше це пояснити? Інстинктим самовиживання? Ну, можливо, але заглибившись у передмову цієї ситуації, можна знайти нові факти.

Собаку взяли ще щеням. З нею грались, приділяли багато уваги і часу, але згодом з’явилась я. То відповідно час почали приділяти мені. І пес мене не взлюбив.

Виходячи з цього, собака не тільки мав вибір кусати чи ні, він мав почуття ревнощів, що й викликало такі наслідки.

А якже  славнозвісний приклад про Хатіко, який чекав свого господаря.

Як пояснити прив’язаність тварин до людей?

Якщо інстинкт самовиживання такий важливий, то як розтлумачити дії тварин у складних ситуаціях, коли замість себе вони рятують людину? У жодному разі не може йтись про самовиживання.

Або ж приклад, коли ти їдеш чи то навчання, чи то взагалі кудись, а собака тебе проводжає. Інстинкт?

І ще одне: не тільки люди плачуть, не тільки. Тварини  не бездушні.  Приклад теж із життя.

Ми тримали корів. Коли вона починає хворіти чимось серйозним, то нічого не залишається, як здати її на машину (подальша доля – м’ясо).  І в одній такій ситуації корова заплакала. Уявіть, тварина – мішочок з кістками і заплакав. Так що? Вони не мають душі?