Рано чи пізно, але мені б довелося їхати. Бо час вже вичерпаний, а я ще нічого не зробив – не виписався з дому і не знявся з обліку.

Bezymiannyi (2)

Що я пережив? Хмммм… Я пережив піввагона ромів, які через всю довжину коридору кричали друг другу щось на свій мові, чверть вагона сільських бабусь, які щозупинки виходили і заходили, і ще чверть вагона звичайних людей, яких я, насправді, майже не бачив. І все це – протягом 18-ти годин.

Але забудемо про потяг. Тепер я вдома. Чесно кажучи, я не встиг скучити за Херсоном, тому якихось переживань глубокодушевного рівня я не відчув. Більш того, від настільки знайомих місць мені стало сумно – я захотів назад, в Острог. Але треба готуватися до роботи. Бо наші військомати і паспортні столи – то години черг.

У мене два робочі дні на все те. Тому як би я не хотів написати тут ціле простирадло тексту про свою 18-годинну подорож, я все ж піду робити більш нагальні речі. Але я сфоткався зі свою собачкою!