Півроку пролетіли як одна мить. Говорили, що так буде – не вірила. Аж поки у вікно не постукали новорічні свята. І вже тепер я нарешті спинилася і полегшено віддихуюся – канікули.

 

Перший семестр в академії для мене – лінія старту. Головною задачею було намалювати її на правильній і рівній біговій доріжці. Об’єктивно оцінити свій «старт» зможу лише через декілька років, проте вже зараз я – задоволена. Іноді все йшло шкереберть, з’являлися несподівані виклики долі, стреси і небажані результати моєї безвідповідальності. Проте були й хороші моменти – і їх більшість. За що я вдячна усім своїм друзям, рідним і Академії, в першу чергу.

 

Гортаючи фотографії в Instagram за ці півроку не можу не сміятися – на кожній фото моє усміхнене обличчя виглядає наче під час якоїсь битви, і в голові крутиться лише одне слово «struggling». Жодне досягнення, навіть маленьке, не минуло без цієї самої «битви» і великої кіпи роботи. І це нормально.

Зараз вдома, трошки відпочиваю, але більше – ностальгую. За півроку була вдома лише єдиний раз, тож відвикла. Острог, Академія і Гуртожиток №9 – це тепер мій дім. Трохи дивно звучить, правда?

 

22-24 грудня представляла Острозьку академію на Національному студентському форумі в Києві. І знаєте що? Це був шок.

Перший день я взагалі не могла второпати що до чого, тому що усі студенти (я зауважу – представники студентських рад і парламентів, кращі з кращих, з університетів різних спеціалізацій з різних куточків України) говорили про проблеми в своїх закладах. На моє здивування – про ПРОБЛЕМИ, які в Острозькій академії апріорі НЕ ІСНУЮТЬ. Я наслухалася про корупцію, непорозуміння з боку ректора й адміністрації, незацікавленість університетів в подальшому працевлаштуванні випускників на їхніх теренах, про відсутність студентських кафе і культурно-масових заходів. Про, мінімально, санітарні умови в гуртожитках і туалетах. Коли настав час запитань і пропозицій, я просто не могла говорити – я сміялася і майже плакала від щастя щоразу, коли хтось із присутніх пропонував якесь «нововведення», яке в нашій академії настільки звичне, що про нього і не згадуєш повсякчас. Тому правду говорив Ігор Демидович, що ми не цінуємо що є, і ще пізнаємо правду-матку колись… Потисну йому руку при нагоді.

Ще ходила в рідну школу – провела там профорієнтацію серед 10 і 11 класів. Це було не настільки страшно, як уявлялось спочатку, і навіть мені сподобалось. Ми навчались із цими дітьми пліч-о-пліч більшу половину життя, проте я майже ні з ким не спілкувалась і, чесно кажучи, трохи їх побоювалась. Проте зараз, завдяки різним факторам (починаючи від особливої програми занять англійської мови Шустак Ю.І., орієнтованої на майбутніх ораторів і публічних осіб, і завершуючи моєю власною практикою в громадських організаціях тощо), почуваюся вільніше на публіці. Усе пройшло чудово. Сподіваюсь, наступного року вже зможу допомагати своїм знайомим першокурсникам звикати до острозької буденності.

Уже, до речі, почався новий 2018 рік, тому я вітаю усіх читачів мого блогу і бажаю вам міцного-преміцного здоров’я, гарного тайм-менеджменту і непохитності у своїх цілях! А я вже 5 січня їду в Словаччину на волонтерське стажування від AIESEC. Наступний блог буде саме про це і про мої враження. Усім гарних канікул і максимального відпочинку!